"Щоб не плакать,я сміялась... "
( Л.Українка)
Роки між нами прірвою лежать.
Та серце твоє біль мій розуміє.
Бо я як ти сміюся.Тільки б не ридать.
І сподіваюсь також без надії.
Твоя душа тепер спокійно-ніжна.
І тіло не болить,бо інше вже.
І у душі твоєї білі крила.
А моє серце ангел смерті рве.
Моя душа вся в ранах,кровоточить.
Я так стомилась,Лесю,від прохань.
Без сподівань надіюсь,бо надія
давно з Любов"ю вмерли від страждань.
Роки між нами прірвою лежать.
Та це тут на землі,а не на небі.
Я вірю ми зустрінемось з тобою.
До мене в сни приходиш при потребі.
І посмішка твоя мов сонце гріє.
Розкажу все тобі.Наплачусь досхочу.
Ти Мавкою до мене в дім заходиш.
І покидаєш ангелом дощу.