Куди ти мчиш, поранений пегасе,
Крізь заметілі, що крила твої рвуть?
Хіба іскра у погляді не згасне,
Від холоду, який руйнує суть?
Куди ведуть тебе твої інстинкти?
Невже не змучився ти від падінь?
І крила стомлені, не знаючи зупинки,
Несуть гармонію рядами поколінь.
Та ти лети, лети – і не здавайся,
І на капризи негоди не зважай,
У стійло коване ніколи не вертайся,
Ти вартий більшого, лети, шукай свій рай.
За пір’я смикати буде стихія,
Щоб впав і загубився між сміття,
Та ти борися і крізь терни мрії
Лети, покинувши ганебне забуття.
Весь світ в очах зогледів перемогу,
Як гордо ти стихії пути рвеш,
Дорога встелиться сама під твої ноги –
Тож мчи, пегасе, і ти не упадеш!
Із циклу “Народ без бою не здається”
Володимир Ухач
Тернопільська обл.. м. Копичинці
10 грудня 2013р.
