Бабця з косою
Цвяхи без шлярок, бляха іржава,
Ями-доріженьки, привид-„ізба“,
Нидіє в скверні лямка-держава,
На роздоріжжі попа і раба.
Вікна посліплі, дворища сірі,
Нужа пожерла полинь, лопухи,
Валяться дахи – блимають діри,
Вітер на кроквах колише жахи.
Скрипнули двері - перше століття,
Жорна у прірву швирґнули млина,
В лантухи сиплють з мозків лахміття,
Небо укрила жаска пелена.
Пріють у фраках ситі бояри,
Лжекомуністи – язик із кості,
Думи в Ґаазі човгають нари,
Які стерв’ятник припер на хвості.
Скубані кури, дзьоби обдерті,
Квокчать про велич в убогім кремлі …
Падають з висі бранці в конверті,
Глибки довбають на чахлій землі.
Якось приснилась таблиця Дмитру…
Золота повні царські палати.
Душі палають на буйнім вітру,
Бабця з косою плаче, мов мати…
03 травня 2017 року