Відоме й невідоме
позичене, дароване
свідоме й несвідоме...
дароване тобі ніким
ніким залишене
ніким не підняте з землі
затоптане й скалічене
твоє і нічиє...
важке каміння...
Оте живе, що хоче дихати вітрами
росправити неначе велетень широкі плечі,
летіти високо над горами й лісами,
сховати далі всі важкі валізи й непотрібні речі...
стояти там, де обрії зникають мрійно...
де можна, не промовивши і слова,
сказати значно більше, ніж коли буває в душі тихо й вільно...
коли тремтить рука, яка тримає вже ледь спопелівші дрова.
Мені щораз піднятись вгору необхідно мати сили,
стояти ж в рівновазі важко на горі того каміння...
вдихнути запах висоти і викинути в прірву ту кремезну брилу,
щоб в серці стало вмить для себе вільно...
найважчий камінь візьму обома руками
і стану на хвилину вище всіх моїх нічних кошмарів, щоб не впасти...
Не впасти б з тим важким камінням в прірву,
не кожен камінь варто до кишені класти,
бо камінь точить воду твого тіла...
...коли вода не точить камінь...
16.07.2017
