Сонце втомлено впало за обрій,
опустило додолу проміння своє.
Працьовито світило ще зранку,
та до праці вже вечір стає.
Він красиво голубить роздоли,
огортає теплом всі лани.
Переходить поважно ще й поле,
завітає в широкі степи.
Він засяди собі чаклувати,
у маленкі й великі міста.
Буде тихо до ранку мовчати,
а ні слова не скаже й зоря.
Місяць тихо постукає но́чі,
скаже пошепки "тихо сиди",
і загляне в заплющені очі,
і накриються ковдрою сни.
Кошенятими звилися хмари,
мовчки спатимуть десь в далечі.
Їх повільно вітри колисили,
і співали тихенько пісні.
А над ранок вже ніч зажурилась,
натрудилася - тяжко сидить.
Сонцю радісно очі відкрились,
працювати напевно спішить.
