Цвітуть акації, як в юності, цвітуть
і райський аромат зове в минуле.
А там ровесники гірлянди обірвуть.
Нектару смак з дитинства не забули,
як і укусів наших конкурентів – бджіл?
Я знову нижню гілочку згинаю
і, раптом, в пальці знову, наче опік, біль ¬–
пульсує жало. Кривдницю я знаю.
Як і тоді, несу скромненький скарб Тобі
тій, що любила ці дари весінні...
Не обнімеш мене, не скажеш, як тоді:
«Які красиві Господа творіння!»
Залишу квіти. Бджілка чи Твоя душа
нектар шукає. Її не потривожу.
Журба – камінний мур між нами, як межа...
Весна, розмай! Радіти би – не можу.
2018 р.
