Жило на білому світі плем"я. Мало свого бога, якому поклонялося і дуже любило, звався він Сварог. І Бог теж любив своїх людей.Він дав їм добірні родючі землі. Що не посій на них - вродиться, та ще й як!
Сварог наділив своїх дітей чутливим слухом, ясними очима і тонким відчуттям . Радів він за своїх дітей.
А щоб вирізнити своє плем"я з - поміж інших, вирішив послати до них мову. Приходили різні, але якось не лягали на серце людям, наче неживі були. Аж ось якось, коли люди збирали урожай, підійшла до поля одна. Небагата і нерозкішна, але взялась допомагати. А працюючи, ще й пісню заспівала. Які ж слова потекли, наче чистий лісовий струмок. Скликав старійшина роду ввечері усіх та й всім миром вирішили, що буде вона їхньою і нікуди вже не відпустили від себе.
Міцно приросли - і розумом, і серцем. І жива, і мелодійна, а родюча яка! Як сама земля цього племені!
Посадиш зернину словечка, поллєш ,а на ранок - вже й зійшло!
Та такий урожай - п"ять а то й сім слівець народиться, що й не знаєш, яке воно краще. Не розкидались словами люди, а збирали словечко до словечка, фрази до фраз і мова росла, ставала соковитою і красивою. А щоб слова не плутались, а лягали в добру думку, дав бог людям ще знаки. Це були крапочки, рисочки, чудернацькі кружечки. І почали народжуватись у мови пісні, казочки, легенди... Чудувались інші племена: мова звичайнісінька, а вони(сусіди) так уплетуть її в мелодію, слухай - не наслухаєшся.
Любило чуже вухо наше слово, позичали, а іноді добрі люди нашого племені просто дарували його. Мова не заперечувала, а навпаки тішилась, що її діти припали до серця іншим.
Та ось одного разу, коли сонце піднялось високо, до племені завітав незнайомий чоловік. Хитав головою в знак згоди, що справді мова цього племені красива, але біля неї є непочатий край роботи. Мовляв, заросла зіллям і ніхто його не полить. Просився найнятись за невелику плату і навести порядок.
Чи то люди були втомлені сонцем, чи роботою, але довірились старійшині. А той, не довго розмірковуючи, погодився. Куди поділась пильність і природнє відчуття? Довго потім це питання ставили одне другому люди, нарікаючи на себе, а плакали як...
Чужак приступив до роботи відразу, працював усердно. Люди лише здалеку придивлялись і не могли налюбуватись вправності робітника. Та коли ввечері прийшли подивитись на роботу, не втримались від сліз. Словечка- квіти лежали на поверхні ґрунту з понівеченими голівками, вирвані з довгими корінцями, і вже вспіли засохнути під сонцем, що цілий день щедро посилало проміння на землю.
Люди хапали оберемками слова, і бігли, хто куди бачив. Рятували,,чим могли, відчуваючи небезпеку, що нависла над ними.
Багато слів загинули, але й багато було врятовано і зачинено людьми десятьма замками в своїх серцях і душах, куди чужак не міг добратись. Через те став лютим і безпощадним.
Закликав своє військо, зробився
Господарем в чужому домі і нищив тих людей, які не хотіли віддааати заховані слова.Багато люду Полягло від рук чужинця багато люду, який на той час вже визрів в народ. А вже які знущання придумував чужинець над мовою, то й не описати
Мало видалося лютому ворогу, ще й землю вирішив відтинати по- трохи. Не одна мати оплакує свого сина чи доньку. Хоч у терновім вінку, та все ж бореться люд і за землю свою , і за мову.
А чужинець скаженіє, бо не відає таємниці, яку люди давнього племені передають з роду в рід.
Коли бог полюбив свій народ, він наложив "БУТТЯ ВІЧНЕ" на нього і на його мову. Немає народу без мови, як і мови нема без народу
А ключик од тієї таємниці заховав бог між зорями. Жде, поки люди прийдуть по нього...
Н.Карплюк - Залєсова.
21.02.19.
ID:
854081
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 08.11.2019 22:41:05
© дата внесення змiн: 08.11.2019 22:41:05
автор: Надія Карплюк-Залєсова
Вкажіть причину вашої скарги
|