І нехай хоч небо розгориться,
Чи як вогонь - розізлиться.
Нехай світло схлине зовсім,
Але дійсність - підмінить свої очі
І всі думки підуть не так,
Я знаю, не розкажу, забуду це як.
Притаю, затру, спростую кожен знак,
Но ніколи не вернусь, по ті слова.
І нехай розум таки сплюндрує й це,
А серце, щастя, вже так і не знайде.
Я не відкриюсь, не напишу й ніяк.
Ніколи, знову, не довірюсь цим словам.
Я ж, на зорниці, знайду грозам край,
І знов по світло, в краще - пущу час,
Я знаю, так, припиниться війна,
Та ж це, лиш мій шлях і лиш - моя журба...
