Ходили з камнем по землі
І не плекали своєї сили
Як рости то - гиба в чорноземі,
Це не під сонцем жити...
Ходив тут сівач всієї любові повен,
Над ним було співало, аж саме небо.
Та світ взнадняв хмару внад високе скелля,
Що під лукавим оком - було правду розпинали.
І не було причини зла в того ката
Лиш задзеркальна сліпота, на незріле своє.
І ж так далеко, пішла їх земля від неба,
Що не своє - собі взрікли падіння.
