Поема
Єфросинії Полоцькій
з любов’ю — неймовірною
вдячністю присвячується
1
Дати ще дівчинці
з княжого роду
вічну
бурунячу з Царства
Небесного — воду!..
Господи! я і стовпи
не гикаєм
я із стовпами —
до Тебе
тікаєм
тікаєм
тікаєм
весь цей світ
відкидаючи — з ходу!!!
Бо це на мене
подивилась
з стовпа
у обличчі веселім
і в славі —
та
що знала —
хто буде ув
справі —
бо на неї цей дар —
дар від Бога упав!!
Дар цей книжний упав!..
Предиславо, лебідко, княжно,
серце добре! ти з ікони* —
і я — аж
розтав!!!
Єфросиніє, серце, кохана Небес,
ти у Бозі свята!..
2
Ті що втекли
ті світ
цей зігрівають
Ті які ловляться
ще в філософії
впадають
Ми розціловуєм!
ми розціловуємо
квіти!
Завдаток благості Твоєї
це є початок
літа
мої слова
це в Єфросинії
ще піднімають над
цим світом
й чиїсь слова —
ще підіймають
над цим світом
початок благості Твоєї
це
є початок літа
3
а є слова
це як моря
і крізь моря всіх
протягають
а — чи від моря
відривають?
ті що втекли
ті у любові
бо ті любов’ю
світ весь зігрівають
мої слова
у Єфросинії —
це в Радості!
аж в Світлі!!
ми
виціловуємо квіти
бо плоди радості
всіх достигають!..
Чи я хоч
світ цей памятаю? —
Любов так втягує до
свого Краю!!
05.06.2021,
свято Ігумені Єфросинії (Радості) Полоцької
* - в Дальніх печерах Лаври, в молодості моїй
