Він був звичайним сином України,
Та доля повела у «Роскіно».
Душа його у дні біди боліла
За краєм рідним, що лишив давно.
Саме любов туди його послала
У ролі не актора – вже бійця.
Цей вибір переміг комфорт і славу,
Хоч це могло початком буть кінця…
Віддавши все, що мав, для перемоги,
Актор знайшов себе вже… «на нулі»,
І попри всі-усі перестороги,
Вкраїну захищав від м@скалів.
Вручивши пів життя кіномистецтву,
Він український ген беріг в собі.
Портрет лишив Росії в фільмотеці,
Сам кайф ловив в окопній боротьбі.
«Так, – скаже, – мав я друзів у Росії,
Але тепер послав подалі всіх.
Це й з їх вини тут Путін смерті сіє,
А це і їх також смертельний гріх.
Я ж сином був і є для України
Й нестиму це звання, як оберіг.
Мій позивний «Дублер», ім’я – Пашинін.
У Світловодську отчий мій поріг!»
24.11.2022.
Ганна Верес Демиденко
Здається мені, що він син не тільки Україні, він син всієї нашої цивілізації. І як він зумів на самому початку розгледіти, куди веде народ той придуркуватий пахан? Спасибі Вам за цей твір!
Героїв треба знать в лице,
Глибока шана Вам за це,
Коли закінчиться війна,
В Вас вийде книжка, й не одна.
І буде славить Україна,
Хто не ставав з них на коліна,
Як прийде Перемоги час,
В тій Славі закарбують й Вас.
Спасибі Ганнусю що в своїх віршах Ви робите пам"ятники справжнім Героям. Щастя Вам!
