Прочитаний :  1520
|
Творчість |
Біографія |
Критика
7. БАЙДАРИ
Дорога довга. Чагарi, долини,
На небi палкому нiде нi хмари.
Ми їдемо, спочинку нi хвилини.
Коли зненацька чую: "Ось Байдари!"
Дивлюся: брама, сивi двi скелини…
O, що се? Чудо чи потужнi чари?
Немов заслона впала i одкрила
Натури дивнi, краснй дари,
Шо дoсi вiд людських очей ховались.
Щоб тута жити, треба мати крила!
Вже люди, певне, вiд тії пори
Тут не живуть, як з раєм попрощались.
Мов невидимая рука тут положила
Границею отсiї двi гори,
Що високо до неба поздiймались.
Один зелений бескид, другий — темний.
Здалека море хвилi золотії
Шле, наче провiсть волi i надії…
Чи се той свiт, загублений, таємний,
Забутий — незабутнiй рай наземний,
Що так давно шукають нашi мрiї?..
***
Джерело: Українське життя в Севастополі.
|
|
