(в дарунок художнику, майстру різьбару, реставратору та колекціонеру Тарасу Стринадюку.
З циклу «МИТЦІ ДЛЯ «СОЛО» Й «СОЛО» ДЛЯ МИТЦІВ»)
Неслась луна, між гір, у сьоме ехо,
В нім стріла мрію й вирізьбила в час.
За сотні літ трималась древа тихо,
Зі сховків, вперто, кликала до нас.
Різців вершини каялись в молитвах,
В каплицях віри множились хрести,
Життя суворий піст — помісна битва,
Комусь — в оскому святості мости.
Лиш не йому. Що роздане — не в мислях!
Діла возносить до підніжжя хмар.
І для людей він, може десь, і тесля,
Для Бога ж — поцілований різьбар.
Марія Дребіт (Голодрига)
31.03.2025 Португалія
