На Голгофі. Ніч. Три хрести з розп'ятими, вже мертвими.
Віддалік варта, інших людей нема, тільки Міріам сама під хрестом Месії.
Міріам
Він їм простив. Він їм усім простив. Вони те чули і на віки
вічні його слова потіхою їм будуть. А тільки я не прощена зосталась,
бо я не можу їм простить за нього. Я всіх і все ненавиджу за нього:
і ворогів, і друзів, і юрбу, отой народ безглуздий, що кричав:
"Розпни його, розпни!" — і той закон людський, що допустив невинно
згинуть, і той закон небесний, що за гріх безумних поколіннів вимагає
страждання, крові й смерті соромної того, хто всіх любив і всім прощав.
Умер він, зраджений землею й небом, як завжди, одинокий. А тепер я
тут сиджу, як завжди, одинока, даремні сльози ллю і проклинаю все те, що
він любив, і з кожним словом все більш надію трачу на рятунок. І вічно,
вічно буду одинока на сьому і на тому світі. Так, ніколи не скінчиться
темна туга і вічно буде жаль палити серце. Тут завтра прийдуть ті
прихильні друзі, що тричі одрікалися від нього, і та родина, що ніколи в
ньому не бачила пророка; прийдуть, здіймуть його з хреста, — бо вже ж
він неживий і більше мучитись за них не може, — покроплять млявими
слізьми й лагідно спов'ють у хусти, понесуть покірно під наглядом
ворожих вояків, сховають у печері й розійдуться. А може, потім зійдуться
докупи тепленьким словом згадувать про того, про кого за життя так мало
дбали! Ох, як би я тепер хотіла кинуть отрутними словами їм в обличчя,
немов гарячим приском! Хай би очі їм випекло, ті очі безсоромні, що
сміли тут дивитися на муку того, чийого всі не варт мізинця! Я знаю, що
якби з'явилась я, ненавистю спотворена в обличчі, вони жахнулись би і
запитали: "Яке тобі до всіх нас діло, жінко?" І я на те… що я на те
сказала б? Я б мусила мовчати, бо ненависть не має голосу на поминках
того, хто всіх любив і всіх прощав… Ой горе! В той час, як всі громадою
зберуться згадать того, кого я так любила, я буду всім чужа і одинока,
не признана ніким, бо сам Месія не признавав мене… О Сине Божий!
Нехай в моїм житті все, все неправда, та вір мені, що я тебе
любила. Чи ти гадав, — я не зреклась себе? Зреклась! я прокляла себе і
душу, ту душу, що не хтів прийнять Месія собі на жертву. Де ж ще більше
горе, як не могти віддать за друга душу?..
Темрява огортає все більше гору, і хрест, і жінку під хрестом.
______________________________________________ *
Гефсіманський сад — місцевість біля Єрусалима в Палестині.
* * *
Джерело: Життя, Смерть і
Гіганти. За виданням: Леся Українка. Поезія. Драматичні твори. К.,
"Наукова Думка", 1999.
1517
