Лілія Левицька: Вони загинули за те,щоб ми жили сьогодні. І всі герої мали в серці надію на те,що люди будуть боротися за Україну..вони загинули за всіх нас,це не марна смерть,треба кожному з нас переосилити себе і вести боротьбу,продовжувати боротьбу тих героїв...Варто кожному з нас бути людиною і вести війну проти своїх ворогів,не обов\'язково зі зброєю в руках,є багато шляхів,щоб бути корисними для України...насамперед просто залишатися справжніми людьми...Сльози на очах,це правда,але треба далі жити і вести боротьбу. Бо якщо ми програєму цю війну,тоді всі смерті будуть марними,але наша нація і народ незламні... Герої не вмирають,лиш засинають вічним сном у серцях в нас...
Magenta: Це схоже на: ви нарощуєте слова для обсягу, та ваша ідея могла би вміститися в один-два рядки. Власне, поети так роблятьть, це певне зветься поезією, вони плетуть текст заради плетіння тексту, та у вас це виходить... слово б підібрати... це феноменально. можливо, навіть могло б за більшого опрацювання та ... стати манерою.
Magenta: я зрозуміла, що ви, можливо, шарите в програмах обробки зображень.
а більше з вірша, на жаль, нічого не зрозуміла. дивно. почитаю ще. аж цікаво.
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
