Дивлюся: дерево стоїть
Високе-превисоке.
О, скільки ж таємниць таїть
Воно в собі! Глибоке
В землі коріння в нього є,
З якого речовини
Поживні всмоктує, мов п’є.
Колись із насінини,
Що в землю кинута була
Й рясним дощем полита,
Що сіра хмара пинесла,
Нипившися досита,
Воно і виросло таким
Високим, величезним,
Розлогим, дужим і міцним,
Стійким, твердим, кремезним.
Із стовбура свої гілки
Воно вшир простягає.
На них і листя, і квітки,
Також плоди тримає.
Хоча не завжди. Восени
Вони все ж опадають
Аж до нступної весни,
Коли знов виростають.
Є дерево, яке плоди
Смачні на гілках має,
Але, звичайно, не завжди,
Що кожен добре знає.
Як холодно, коли зима
І сніг, і хуртовина,
На гілках дерева нема
Листків, плодів... Людина
На світі цім це кожна зна,
Як й те, що проростають
Вони тоді, коли весна
Та літо наступають.
Євген Ковальчук, 15. 02. 2021
