Холод...жахливий холод прнизує до титки ....він пронизує порване коліно брудні, черевики та мою душу....холод в мені, але це вже немає ніякого значення!
Я б хотіла розтанути із цими краплями дощу...хоча ні, вони занадто чисті ...краще із відкритою раною булькнутися у брудну калюжу та повільно,дуже повільно танути із чужими відбитками коліс та залишками трави що просочуються крізь стомлену землю хоч й це безнадійно.В голові крутяться слайди...вони м’яко пропливають крізь мене та залишаються десь там далеко в глибині серця німого клапана
.Білі пальці що так ніжно та сильно стискали мої долоні, ось що мені бракує....сльози.Я кричу...але ніхто мене не чує.Нічні ліхтарі колихають пітьму вони задумливо та непорушно стоять в цій картині але не дарують спокій, лише грають ролі останнього героя.Місто а що воно? Зблікле полотно яке завмерло із далекими в ними істотами.
Додати коментар можна тільки після реєстрації Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.
