Років шість тому зрадила людину... Ні, не фізично. Ні, не навмисно. Просто не зробила того, що від мене очікували... Не підтримала...
Ось тепер, за плином часу, я мала б забути... Та ні! Не забувається віра та надія, яку дарувала!!! Не забуваються ті десять секунд, коли я завагалася... Не полинула до нього...
І він зник... Зник з мого життя назавжди... Мені було вісімнадцять, йому двадцять сім. Хто був мудріший? Мабуть він, коли відпустив мене... Хто був дурніший? Мабуть я, бо відпустила його...
Життєвий потяг лине в даль... На перонах нових міст зустрічають мене інші люди. А дехто покидає, успішно або не дуже діставшись до необхідного міста, місця в моєму серці...
А він пішов, залишивши свій фантом. А я чекаю... Розумію, що дарма, та чекаю... За шість років ставши трішки розумнішою, ставши мамою... Чекаю, щоб почути, що в нього все добре!
|
|
