Я знову йду в гори. Минула мандрівка була фантастично красивою. Маршрут, який я обрав і пройшов виявився неймовірно живописним - ще красивішим ніж я очікував. Ці кам'янисті хребти з криволіссям сосни альпійської, захмарні верщини і дрімучі ліси... Особливо вразив і здивував перевал Легіонів - я навіть не очірував, що там буде так красиво. Туман, який повз знизу, полонина, що поросла квітучою королицею і напівдикі коні, що паслися в тумані серед квітів... І предковічний ліс на хребті Таупширка. Ще не зачеплений людиною... Той ліс повідав мені свої таємниці. Щоправда, з одним супутником мені не пощастило - він весь час відставав і губився. І нарікав, що більше не може. В горах він був перший раз і останній - більше не піде. Прикро. Він не побачив навколишньої неймовірної краси яку не передадуть ніякі фотографії.
Я не розумію людей, які все літо сидять в брудному місті. Мені остогидло місто за ці кілька днів, що я в ньому провів - все більшу відразу викликають люди, автомобілі, шум, бруд, пилюка... Йду туди де чисто.
Минулої подорожі в мене зявилось багато цікавих думок та ідей - але вони так досі і не встигли лягти на папір... Доведеться відкласти писанину на потім... Коли це шалене літо відшумить. Так уже випало цього року - все літо провести в горах. Була в мене ідея поїхати в Крим, потім була ідея поїхати за кордон... Але я все це відкинув - гори мене кличуть знову і знову - в голові купа божевільних маршрутів - один шаленіший за інший. І все це кортить пройти, все кортить подивитись, відчути тілом і душею, скупатися під холодними водоспадами, прокиптіти димом вогнища... Отже, вперед.
|
|
