Закинути б рушницю на плече,
Рябого пса почухати за вухом
І неквапливо під грибним дощем
У рідний ліс піти, щоб осінь слухать.
Відомий із дитинства кожен кущ,
А кожна стежка слід мій зберігає.
Ніде́ так не гуде басисто хрущ
І соловей так гарно не співає.
Там проліски синіють навесні,
А взимку біло, аж сльозяться очі,
Там перший поцілунок був мені
Дарований під покривалом ночі,
Був перший влучний постріл, і трофей,
І спів біля багаття під гітару…
Я точно знаю, що і дотепер
Мій рідний ліс не втратив свої чари,
І вірю, що колись настане день –
Рябого пса почухаю за вухом
І ми із ним до лісу побредем
Осіннього дощу романси слухать.
Березень 2025 року
