|
Не мінним полем я іду – життям,
Аби до фінішу свого дістатись,
Стрічаються і радість від звитяг,
І біль невдач, і виклики повстати.
Іду не рік, не два – іду давно,
Хоча мій щлях устелений камінням,
Впиваюсь іноді терпким вином,
Та виживаю, завдяки умінню.
Іду туди, куди покликав рок,
Звернуть не можу, бо перечить доля.
А мо’, це шлях у вічність, до зірок,
Адже путі Господні невідомі?
Іду під градом і рясним дощем,
Вітри долаю й білі хуртовини,
Несу в собі за Україну щем,
Бо ж розпинають на хресті, невинну.
Для нас важкі окови вже кують
«Брати» вчорашні, дикі, окаянні,
Вони й тепер нам волі не дають,
Як і оті, що із-за океану.
А я іду! Попри усе, іду
У ногу зі знекровленим народом
І зневажаю у душі орду,
Пишаючись патріотичним плодом!
Моя Вкраїна – гордо це звучить,
Отож не маю права я на зраду.
«О Боже наш Великий, не мовчи,
Озвися із небес каральним «градом».
У тебе мусим захисту шукать,
Аби Ти пояснив чужому війську:
Людина на Землі – це не шакал,
Не смій вбивати плем’я УКРАЇНСЬКЕ!»
25.02.2025.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
ID:
1035310
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 12.03.2025 21:44:05
© дата внесення змiн: 12.03.2025 21:44:28
автор: Ганна Верес
Вкажіть причину вашої скарги
|
Чудовий патріотичний вірш! 
