Сьогодні одне з найвизначніших подій у моєму житті, я раділа, але що моя радість, коли я не можу розділити її з тобою...Ти наче помер, чи то я померла для тебе, бо я не можу й в думках допустити що тобі все одно. Як я стомилася. Минає ранок за ранком, день за днем, вечір за вечором, ніч за ніччю, а я така стомлена. Замкнуте коло. Як Бог не стомлюється жити вічно? Я б могла жити без почуттів, як камінь, але чи можна назвати це життя. Ти знаєш що таке самотність, але ти не знаєш що таке бути самотнім коли хтось є поруч, плакати ж поруч з ним нишком щоб він не бачив моїх сліз, бо мені не сила їх тримати, непомітно їх витирати і повертатися знову з посмішкою, як нічого й не було, а знаєш чому? Бо я стомилася, а ти ... мовчи далі. Сотню разів на день я хочу кричати на ввесь голос що я тебе ненавиджу, але це зовсім навпаки. Хочеться щомиті проклинати ту мить яка нас поєднала, але я не можу. Яка ж я стомлена...
|
|
