***
Серед спеки ідуть дощі,
Серед ночі яскравий день,
І відлуння твоєї душі –
Лише спогад моїх пісень.
По заметах за кроком крок,
Через квіти до тебе вплав,
Все чекаю на твій дзвінок,
Все сказав би тобі, сказав:
Ти подобаєшся мені,
Я по вікнах тебе малюю,
Не кажи мені, не кажи
Лише слово “ні”.
Ти подобаєшся мені,
Можно, я тебе поцілую,
Не кажи мені, не кажи
Лише слово “ні”.
І не хочу, а все шукаю,
Знаю, боляче нам обом,
Та чим більше тебе забуваю,
Тим частіше разом, разом.
Що робити мені з собою,
Чи побачу тебе, хто зна,
Я з тобою, завжди з тобою,
Коли навіть тебе нема.
***
Розмова розбилася як скло,
Між нами пролягло мовчання,
Та в серці билося й жило
Ще не загублене кохання.
Скажи, коли знайдеш мене,
Слова, які одразу все з’ясують,
Адже нас доля не мине,
І вже мовчання не врятує.
Мовчання – натягнута струна,
Ще трішки і вона порветься,
Між нами дощ, немов стіна,
І він не вилікує серце.
Тих пару слів
Ти не сказав, я не сказала.
Тих пару слів,
Яких нам так не вистачало,
Ти не сказав, я не сказала.
***
Хто, якщо не ти,
Смуток мій, наче сон, розвіє.
Хто, якщо не ти,
Спинить сльози і рясні дощі,
Хто руки мої
У своїх долонях зігріє,
Хто, якщо не ти.
Хто, якщо не ти,
В щасті і розлуці поруч.
Хто, якщо не ти,
Поєдна розведені мости,
Хто знайде слова,
У яких палають зорі,
Хто,якщо не ти,
Якщо не ти…
***
Як холодно без тебе, сумно як,
Розбилися заплаканії вікна,
З тобою бути - мій таємний знак,
Що жити без тебе ніяк не звикну.
Як холодно, коли тебе нема,
Здається,що й від сонця не воскресну,
Бо в серці залишилася зима,
А над тобою вже кружляють весни.
Як холодно,без тебе все біда,
Непрошена сльоза біжить по скроні,
Життя пролилося немов вода
Крізь наші дві розведені долоні.
Не йди,
Молю тебе, молю.
Не йди,
Люблю тебе, люблю.
Не йди,
Сліди твої, сліди,
Неначе зорі заблукали в небі.
Так треба…
***
Так сталось,
Що цей вокзал лише для двох.
Так сталось,
Що доля не мине обох.
А вітер носить жовте листя
Моїх надій і сподівань,
Це твій квиток до станції Прощань.
Так сталось,
Що дощ змивае всі сліди.
Так сталось,
Що на пероні я і ти.
В моїх руках сумний дарунок –
Кленовий лист із твоїх рук,
Це мій квиток до станції Розлук.
Я не скажу тобі “прощай”,
Я бачить сліз твоїх не хочу,
Я не скажу тобі “прощай”,
Дивлюсь востанне в твої очі.
Тобі я не скажу “прощай”,
Червоні подарую квіти,
Чому птахи свій залишають край,
Я сам не можу зрозуміти.
***
Ти не звідси, ти здалека.
На яких пливла вітрилах,
З тих країв, де в серці спека,
Де життя дарує крила?
Ти не звідси, ти не звідси,
До таких очей не звикнеш,
Наче зірка в темній річці –
Де з’явилась, там і зникнеш.
Привітаєш світлом раннім,
Сутінків торкнешся лише,
І ні слова на прощання
Не залишиш, не залишиш.
Квітами тебе малюю,
Фарб і кольорів не треба,
Так піднесено цілує
Тільки ангел серед неба
|
|
