Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Запис щоденника

logo
Запис щоденника
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

 x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 3
Пошук

Перевірка розміру




 Щоденники Авторів | Щоденник Еvгений Скиф Кр. | на сторінку автора Еvгений Скиф Кр.
(06.05.2011 )
Еvгений Скиф Кр. - Шкляр:рвотный порошок для литературы (I)

Пущай повисит и тут.

Тема никак не уходит с повестки дня. Данный литературный труд оказался распиарен так, как никакому предыдущему лауреату Шевченковской премии и не снилось. Недавно Шкляр осчастливил своим визитом, книгой и несколькими интервью также и Харьков. А его поклонники в политике и ээээ… искусстве осчастливили нас тем, что в ближайшем будущем появится а)фильм «по мотивам» и б) роман Шкляра в школьной программе.
Думаю, если бы Шкляр принял эту премию без кокетства – большая часть жителей Украины вообще бы о нём не узнала. Он пошёл другим путём и заставил всю страну говорить о себе и своём детище. Что ж, пане Шкляр, поговорим. Нашёл я этот роман в сети.


Первое. Бросается в глаза непомерно раздутое авторское «я». Эпический герой Шкляра –Чорновус по прозвищ «Чорний Ворон», поход на некий сплав Супермена и Зорро. Он неуловим, способен буквально появляться из-за спины врага и уходить незамеченным, вынимать из кармана секретные документы и проделывать прочие фокусы в стиле Джеймса Бонда. О чём, в отличие от сдержанного Бонда, рассказывает с очаровательно-простодушным хвастовством:

*Ніколи я не був мародером, та завжди з якимось дурним лоскотом у грудях любив потрусити потайні чужинські кишені, планшетки й портфелі, які носила не дрібнота, а здебільшого \"риба\" серйозніша, - в суконних френчах, шкірі й хутрах.
Траплялися там, звісно, й коштовні речі, та ще цікавішими були всякі папери, що стосувалися нашого брата більше, ніж кого іншого. Я не кажу про більшовицькі аґітки, які годилися нам хіба що на \"козячі ніжки\", а от їхні приписи та настанови були для мене справжніми знахідками.*

Каким образом он ухитрялся проделывать такие шалости, оставаясь при этом незамеченным, загадка, потому что как выясняется, даже внешний вид героя нагонял страх на врага:

*Я ледве не розреготався, спостерігаючи за цією комедією, бо то був мій сотник і він справді мав псевдо Вовкулака. Сам же я сидів верхи у придорожньому лісочку, щоб не сполохати чекістів довгим чубом і бородою.*

Очевидно, довгий чуб та борода никак не мешают «Чорному Ворон» растворятся в толпе и «трусити кишени» чекистов. Эти технические детали малоинтересны, но обращаю внимание на подростковую браваду, с которой пенсионер Шкляр рассказывает о лихих проделках своего «нескореного». Непрерывное «яканье», мальчишеское хвастовство и позёрство, любовь к «страшным» вещам, вроде «захороненной в могиле окровавленной вышиванки вместо тела» пронизывают роман целиком. Они определяют даже имя героя, точнее, выбор прозвища:

*Чорновус поглянув у синє-синюще небо. І побачив на вершечку граба великого хижого птаха, такого чорного, аж синій відлиск пробігав по ньому.
- Чорний Ворон, - сказав він. - Як почуєш, Семене, щось про Чорного Ворона - то буду я.*

Честное слово, не знал бы кто автор – решил бы, что писал подросток. Ну, знаете там – 15-16 лет, тайные (от родителей) общества, секретные встречи, мрачные прозвища и обязательное противостояние режиму. «Саша очень любит книги про героев, и про месть». Возрастное, с кем не бывало. Но с чего вдруг зрелый мужчина впадает в такое откровенное ребячество, я понять не могу. Шкляр, конечно, человек немолодой, но для маразма, кажется, еще рано. Появляется подозрение, что он просто глуп.
Подозрение крепнет, когда обращаем внимание на вторую составляющую романа – до предела простые и прямые, как палка-копалка, описания чувств, мыслей и поступков. Пошёл-сделал-рассказал. Если птица чёрная – то чёрная с синевой. Если наткнулся на вражеского начальника – то «поймал крупную рыбу». Читаешь – и так и видится шестиклассник, напряжённо сопящий над сочинением на «патриотическую» тему. Выражена радость от удачной партизанской операции:

*По правді сказати, я лише тут, у переліску, дізнався, хто потрапив у наші сіті. Коли переглянув їхні документи, серце моє заспівало.
Чорный Ворон познакомился с новым боевым конём:
Від дотику шовкових губ аж лоскіт пробіг у грудях. Серце його заспівало.*

Сколько раз у него співає серце за всю книгу – не знаю. Если кому-то интересно, может посчитать. Шкляру и его поклонникам действительно кажется, что «серце моє заспівало» - это сильный и яркий образ?
Помнится мне фотография Шкляра с конём – вроде бы он «розумієтся» на них. Ему есть что сказать про этих благородных животных:

*Кінь був гінкий, довгоногий - отаман знав, для чийого зросту його підбирав.*

Это всё. Более выразительного описания боевого друга своего Чорного Ворона «лавреат» родить не сумел.

Читать текст, даже оставляя в стороне содержательную сторону,очень трудно. Автор безнадёжно плутает в синтаксисе, громоздя неподъемные, на абзац, предложения. Не знаю, чего он пытался добиться этими кипами местоимений, непрямых дополнений и придаточных предложений. Может просто, увлечённый патриотическим пылом, забывал ставить точку.


*Високий приходень у шкірянці з тонкою гусячою шиєю, обсипаною прищами, сказав, що коли чоловік завіявся невідомо куди, то треба піти в управу і заявити: так і так, він одкинувся од хати, від жінки і матері, того й вони, жінка і мати, відмовляються від нього; а не зречетесь - будете відповідати перед соввластю, якщо він подався у банду чи в петлюрівську шайку.*


*Довго мучилися-вагалися Ганнуся з матір\'ю, не хотіли брати гріха на душу, та й страшно було, але невідання було ще тяжчим, і тоді вони вдвох уночі таки пішли на старий цвинтар, де вже давно не ховали нікого, пішли і знайшли там свіжу могилу серед запалих гробків та похилених трухлявих хрестів.*


На откровенных национальных комплексах автора даже останавливаться не хочу подробно – из чувства брезгливости. Пресловутая «меншовартісність» обычно более всех снедает именно тех, кто непрерывно с ней борется. Шкляр не исключение. Примеров в тексте уйма, да вот хоть:

*Прибувши до штабу дивізії, зайшов до канцелярії, де черговий офіцер оформляв документи, і тут Черноусова піджидав отой випадок, що перевернув його сонну, прибиту війною душу. У кімнаті сиділо ще дві молоденькі панянки, які, пирскаючи смішком, перешіптувалися між собою, й одна з них так подивилася на незнайомого штабс-капітана, що той почав затинатися.
Сірі насмішкуваті очі, коротка русява стрижка, а далі - не питай. Туальденорова блузка з чорною краваткою, легенька ситцева спідниця, а нижче - тримайтеся, панове офіцери! - рожеві фільдеперсові панчохи щільно облягали ноженята в черевичках на високому підборі. Московським модницям - стулити варги й не висовуватися.*

Что фильдеперсовые чулки производят на Чёрного Ворона поистине сногсшибательное воздействие – это ладно. У всех свои сексуальные пристрастия, в конце-концов. Но пассаж про «московских модниц», я считаю, великолепен. Дело было на Надднипрянской Украине, бравый офицер прибыл, если не ошибаюсь, с фронта. С чего бы вообще сравнивать? Это как же нужно комплексовать перед москвичами, чтобы компенсироваться на каждом шагу, даже на таких мелочах.
Чего стоят и описания побед над «оккупантами» - я бы добавил «смачные описания», не будь они так же косноязычны, как и весь труд в целом. Образ «п’яних кацапюг», толпою терзающих мертвеца или не менее колоритные образы «жидов» же многократно цитировались. А я упомяну еще вот что:

*Операцію розпочали о четвертій ночі, коли п\'яна москальня захропла найміцнішим сном. Спершу тихо, без писку, вкоськали застави, прибрали стійки біля школи та цукроварні, а потім ударили з усіх сил.
Москалі вискакували з дверей та вікон у самій білизні, спросоння тікали навпрошки хто куди бачив, миготіли кальсонами через тини, перелази, городи, садки.
Але ж якою доброю мішенню були ті кальсони вночі! І як злагоджено стукотіли максими та \"люйси\", як весело репалася \"кукурудза\", як тонко й заливисто тьохкали кулі! Злякано іржали коні, багато їх уже без вершників тупотіли темними вуличками, збиваючи з ніг своїх і чужих. Зойки, стогони, прокльони, брудна московська лайка злилися в суцільний лемент, що дражливо пах ворожою кров\'ю.*

Это лишь один пример, в романе такого – как грязи в свинарнике. «Письменник» горит ветхозаветным гневом против «оккупантов». В этом очерке не место для того чтоб высказывать мой собственный взгляд на концепцию «національно-визвольних змагань» и набора сопутствующих им мифов. Каждому своё понимание истории. Только почему-то советские писатели, писавшие о Великой Отечественной войне (хотя бы Симонов или винничанин Стаднюк) избегали выражать свою ненависть к оккупантам настолько низкопробными средствами. Советская пропаганда подобными методами брезговала. А Шкляр – не брезгует, а может, просто других не знает.



Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.
Нові твори