я знала, як пахне липень
у цвіті старих каштанів,
як садна проходять з хлипом,
а згадки стають криштальні.
я знала блакитний погляд
і зморшок конкретне місце,
я знала: безпека поряд
і руку тримала міцно.
я знала стежки до пляжу
і рідні старечі руки,
дикунку, що стисла аркуш
і бігла щосили бруком.
Дністер як буянить знала,
всі назви рослин і квітів,
знання мені стали зламом,
бо більше їх нічим крити.
я знаю, як сильний вітер
торощить останній спомин,
я знаю, як тихо вити,
коли наодинці з Богом.
я знаю токсичні рури,
що замість судин у тілі,
свинець, що сидить у грудях
і ртуть у прозорих хвилях.
я знаю багряні садна,
що більше печуть крізь сльози
і скільки у горя стадій,
як дім зазнає корозій.
я знаю, що погляд згаснув,
стежки заплелись вʼюнами,
на пляжі зселився гаспид,
каштани знесло цунамі.
я знаю нестерпно мало,
дикунка ж пізнала більше,
від неї мені зосталось
писати з дитинства вірші...
текст повністю готовий і має той вигляд, який був задуманий першопочатково )) сенс поезії в тому, аби не розжувати все читачеві і римувати примітивні «кров-любов», а щоб розвивати уяву і спонукати думати))
Глибоко змістовна поезія. Рими чудові. 
