Сивіють голоси, не коси,
Втрачає серце зір, не очі,
Душа, не ноги, тліють на морозі,
Думки, не тиск, стають неточні.
Мене впізнаєш лиш на фото,
На себе там не дуже схожий.
Тоді йшов по прямій, без поворотів,
Тоді був молодий, пригожий.
Мав голос - чистий водограй емоцій,
Тебе примітив своїм серцем.
Душа не знала клопоту в мороці,
Думки плелися, мов на веретенці.
Тепер дивлюсь на тебе і не бачу,
І слова не скажу, хоч вбий.
Нас розділяють сотні "до побачень",
Думки й душа зібрались в сумний рій.
