Під ногами в мене шурхотіло листя,
Що жовтим килимом стелилось по землі.
Блищали краплі в павутинні, мов намисто,
Й червоні клени спали в білій млі.
Хоча і знав я, що осіння туга - інша,
Але відверто вірив, що не із слабких.
Тому я йшов туди, де панувала тиша:
Ні вітру там, ні звуків будь-яких.
І там, в тумані, у його обіймах,
Де сонні клени змінюють вбрання,
Серед дубів, вже майже не зелених,
В журбі осінній загубився й я.
Чи може дощ холодний змиє цю зажуру,
Чи зникне, коли листя все злетить?..
А зараз є вино й література,
І я під ковдрою, бо мені болить.
