Чи штучний розум вірші оживляє?
Чи прозою лиш може володіти?
Бо треба інколи... хоча він не кохає...
Бути окриленим коханням в світі.
Чи може він одну сторінку,
Один від неї лист тримати?
Бажати лиш одну ту жінку,
Яку хотів завжди бажати?
Чи штучне серце можна розбивати?
Чи може в розпачі очима і губами
Про неї думати й сумувати,
В печалі бути втопленим роками.
Чи може мати натхнення від кохання,
Чи має він енергію творити?
Бо для поета важливе лиш бажання:
Емоції у творчості втопити,
Забутись або ж навпаки
Оспівувати ту єдину...жити.
Чи може вірші все ж таки
Писати, віршами тужити,
Мріяти, вклонятись здалека,
Хотіти день у день таких емоцій,
Але мить для нього не проста,
Це лиш коди...коди...просто коди...