Знов земля синім небом,
Мов чаша, по вінця наповнена,
й звідусіль
Напливає на мене,
Весняної повені сповнений,
березіль
Я, з розгону, пірнаю,
Занурююсь в синяву пролісків,
стрімголов
Цілий світ поглинаю,
неначе свідомості проблески,
знов і знов.
Ароматом фіалки
нічної легені наповнюю
через край
Я тебе мов русалку,
в лісах віднайду серед повені,
так і знай!
Зіллям рясту, тебе,
пелюстками рожевими, ніжними
оточу
І устами твоїми
уп”юся невинно-безгрішними
до схочу
Мов з тобою, удвох,
тридцять весен і зим не ділили ми
хліб і сіль
Ніби двоє сердець,
наших юних, уперше поринули
в березіль…
с.Кочубеївка
Березень 2003 року.