Колись була тут чепурненька хата,
Спориш як килим зеленів в дворі.
Старезна груша, он яка крислата,
До неба пнула вітки-пазурі.
До хвіртки бігла стоптана стежина
І чорнобривці, й мальви під вікном.
Чекала мати на дзвінок від сина,
А син лежав з простріленим чолом...
Вернувся "на щиті" до батьківської хати,
Скосила куля снайпера в бою.
Ридала гірко одинока мати,
В сльозах топила доленьку свою.
Не витримало серце... Зупинилось...
Тихенько відійшла старенька в небуття.
Лиш ластівки під дахом оселились,
Продовжують хатині тій життя.
Пуста, самотня батьківська хатина,
Густими бур'янами поросла.
Хтось зрізав грушу, хата-сиротина
Стоїть як пам'ять долі край села...
