Гірко плаче Україна... діточок не стало.
А тому, що воріженькам все мало та й мало.
Хрестів по всій Україні, мов весь світ зібрали.
Через те, що як в дитини, в нас усе забрали.
Розікрали по шматочках і свої, й чужинці.
А тепер дарують щедро "вогняні гостинці".
Дехто ран тяжких не бачить, стогону не чує.
Скільки років вже в окопах рідненька ночує.
"Ходиш,"- кажуть, - мов жебрачка, руки простягаєш
до чужого. А де твоє? Нічого ж не маєш.
Ми є сильні, ми багаті... а ти є ледащо.
Заберемо й те, що маєш. Воно ж тобі нащо?"
Схаменіться! О, нелюди. Світ куди ведете?
Може статись, що до нас ви на поклін прийдете.
Гірко плаче Україна... діточок не стало.
Знаєм: біль наш відчуваєш, Свята Божа Мамо...
