О, світе, світе, як ти став жорстоким?
Звідкіль той сморід клятої війни
Тече, немов отрута до судин?
Невже душа людини неглибока?
Блукають небом долі одинокі,
Розбиті мрії, стерті без вини,
Заковані кайданами зими.
І спопелілий український спокій.
О, милий Боже, ти почуй наш стогін!
Зціли країну від кривавих ран,
Наповни душі, скривджені й убогі,
Надією на світлий океан.
Розвій нестерпну затяжну тривогу
І проклади дорогу крізь туман.