Син до батька підійшов, та й питає, тату,
Скільки підарів ти вбив, мало, чи багато?
Каже батько, що радіть не можна від смерті,
Кожен долю вибирає й як йому померти.
Бач, які вони не є, зовсім не байдуже,
Убивать собі подібних, дуже важко друже.
У бою про перемогу потрібно лиш дбати,
Тож нема бажання й часу вбитих рахувати.
Але завжди, сину мій, мусимо те знати,
Всі вони сюди прийшли в землю нас загнати.
Хто по примусу, а більшість, то по добрій волі,
Чи грошей тут заробить, чи лихої долі.
Скільки ворогів не вбий, буде все замало,
Щоби вирвати з кацапів їх зміїне жало.
В. Небайдужий.
Квітень 2025 р.
