В лісі зайчик жив вухатий,
Домик мав – ого!
Та якось коза рогата
Вигнала його.
Каже:
- Я тут буду жити.
Ти, сіряк, втікай.
Все тут є: ручай, щоб пити,
І з травою гай.
- Але ж мій цей дім розлогий,
Що в гайок веде.
- Йди, не зли, бо маю роги,
Заколю тебе!
Сів на пень. Ну, що він зробить?
Плаче неборак.
Тут Мішелик – лис, підходить.
- Чом ридаєш так?
- Як не плакати я маю?
Вигнала коза
Мене з мого зелен-гаю
І житло взяла.
- Захищу.
Ступили в хату,
Мовив лис без сили:
- Може, панночко рогата,
Ви б цей дім лишили?
Почала слова колоти
Кізка Пху з печі́:
- Йдіть, бо можу заколоти.
Роги – як мечі!
Втік Мішелик-лис. Заводить
Заєць, наче горн.
Вовчик Єнсик тут підходить,
З чаші їсть поп-корн.
- Чом ревеш? – у оці подив.
- Вигнала козиця
З дому, який сам я зводив!
Так хіба годиться?
- Поможу твоєму горю.
Ти мені повір.
Голодом її замо́рю,
Вискочить надвір.
Вбіг у дім та як завиє:
- Геть звідсіль іди!
Ні? Всі виходи закрию,
Будеш без їди.
Погляд Пху звела не Божий,
Кинула з печі́.
- Утікай! Сколоти можу!
Роги – як мечі!
Єнсик втік. А заєць знову
Сів на пень, їсть квас.
Рак-козак почав розмову,
Ліз повз пень якраз.
- Чом на морді смутку лати
В тебе?
- Втратив дах,
З хати вигнала рогата.
- І уся біда?
- Так. Та дім мій був гарненький, -
Каже й сльози п’є.
- Поможу тобі, сіренький,
Сила в мене є!
- Вовк і лис не дали ради.
Як поможеш ти?
- Хоч повзу я часто задом,
Повні гостроти
Мої клешні.
Підібрався
До кози козак.
- Я рогата!
Не злякався:
- Рак я! Неборак!
Ущипнув козу лукаву!
Крикнула вона
Й так давала з хати драла,
Аж ішла луна.
Заєць з раком до обіду
Сіли, сміх – горою!
А коза пішла до діда -
Пригостив лозою.
Стара казка, трішки відредагувала, була на фейсбуці, а тут - ні.
Гарна віршова казочка. 
