Нам знову потрібні його піцикато ,
Зеленого коника в ружі невтішній,
В купелі з повітря, у вранішніх шатах
Весни у спідниці весільній й розкішній...
А осінню?- Знову цупкі шаровари?
А взимку?- З казочок відьомських зібрання? -
Ночами, очами шукати кошмари
До першого снігу, до смерті пізнання…
Земля набуває згори вигляд кулі
Такого раніше ніхто і не бачив -
Ні зорі, ні миші, ні сірі зозулі,
Ні розум тверезий, ні той ,що пиячить…
Будь вірною ж знову ти місячним зайдам!
І ружі з вітрів, що під небом единим!
Безсмертному серцю , властивому скальдам,
Натурі киплячій на довгій торині…
