Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Щєпкін Сергій: Бесіди про релігійність. Бесіда 1. І слово сталося тілом. - ВІРШ

logo
Щєпкін Сергій: Бесіди про релігійність. Бесіда 1. І слово сталося тілом. - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 3
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Бесіди про релігійність. Бесіда 1. І слово сталося тілом.

переклад

Вступне слово перекладача

Це той випадок, коли вперше читаєш записані слова, які колись промовив Бхагаван Шрі Раджніш, і думаєш: «Все це я міг сказати сьогодні й сам… але… власного словникового запасу малувато…»

І перекладав я тільки ті слова, які хочу сказати теж.

Бесіда 1. І Слово сталося тілом

– Я хочу говорити про Христа, але не про християнство. Християнство не має нічого спільного із Христом. Фактично християнство проти Христа так само, як і буддизм проти Будди, а джайнізм проти Махавіри. Христос сам собою є чимось таким, що не можна організувати: сама природа його є бунтом, а бунт неможливо організувати – він непередбачуваний. Організовуючи бунт – ви вбиваєте його. Тоді лишається мертвий труп. Ви можете поклонятися йому, але трансформувати, перемінити вас він не зможе. Ви можете тягти таку свою ношу через віки і віки, але вона тільки обтяжуватиме вас, і ніколи не визволить. Ось чому хай із самого початку все буде абсолютно прозоро: я цілком і повністю за Христа, але жодна моя найменша частиночка не за християнство. Якщо ви хочете Христа, ви повинні вийти за межі християнства як усталеної релігії. Якщо ви занадто чіпляєтесь за те християнство – ви не зможете зрозуміти Христа. Христос поза межами всіх церков.

Христос є самою суттю релігії. У Христі реалізуються всі прагнення людства. Він – рідкісний синтез. Зазвичай людська істота живе в агонії, муках, занепокоєнні, болі та стражданнях. Якщо ви подивитеся на Крішну – він дотримується іншого полюса: він живе в екстазі. У Крішни немає жодної агонії, його страждання зникають зовсім. Ви можете його любити, ви можете якийсь час із ним потанцювати, але між вами і ним відсутній міст. Ви в стражданні, а він у екстазі, – де ж міст?

Будда пішов іще далі. Він ні в стражданні, ні в екстазі. Він абсолютно мовчазний і спокійний. Він так далеко, що побачити його можна, але повірити, що він взагалі існує, важко. Він постає як міф, як найсокровенніша мрія людства. Як може така людина ходити цією землею, лишаючи позаду всі страждання та екстази? Він надто далеко звідси.

Ісус є кульмінацією всіх очікувань. Він страждає так само, як і ви, як і будь-яка народжена людина – він страждає на хресті. І він іноді у такому самому екстазі, в якому постійно Крішна: він святкує, він пісня, він танок. Але разом із стражданням та екстазом він також і трансценденція. Бувають моменти, коли ви підходите до Ісуса все ближче і ближче, і ви бачите, що його внутрішньою сутністю є зовсім не хрест і не святкування, а саме трансценденція – перевершення всього цього.

У цьому краса Христа – міст існує! Ви можете не відразу, а поступово наближатися до нього, а він може підвести вас до невідомого так повільно, що ви навіть не помітите, коли точно ви перейшли межу, де ви перейшли з відомого у невідоме, де зникає світське і з'являється Бог. Ви можете довіряти йому, бо він на вас такий схожий, – і все ж таки не схожий; ви можете повірити в нього, тому що він є частиною вашого страждання; просто кажучи – ви можете зрозуміти його мову.

Саме тому і став Христос такою віхою в історії людства. Не випадково народження Ісуса стало найважливішою датою історії. Так і має бути. До Христа – один світ, після Христа – зовсім інший світ. Він є демаркаційною лінією у свідомості людства. Існує так багато календарів, так багато способів обчислювати дати, але той календар, який ґрунтується на Христі, є найзначнішим. Щось змінилося в людині з його появою. Разом з ним щось проникло у свідомість людини. Будда прекрасний, чудовий, але він не від світу цього. Крішну можна любити, але ж відсутній міст. Христос же сам є мостом.

Виходячи з цих міркувань, я й вирішив говорити про Христа. Але не забувайте, що я говорю не про християнство. Церква завжди спрямована проти Христа. Якщо спробувати організувати бунт, він повинен зазнати краху. Якщо неможливо організувати бурю – то як же можна організувати бунт? Бунт тільки доти є істинним і живим, доки він є хаосом.

З Ісусом хаос вривається у людську свідомість. Сьогодні твоя власна організація вже не може бути нав'язана ззовні, суспільством, – порядок має бути привнесений самим тобою до самого ядра твоєї власної сутності. Христос вніс хаос. Тепер тобі треба народитися з цього хаосу зовсім заново: порядок, що йде із самого внутрішнього ядра твоєї сутності, не є новою церквою, а навпаки – він є новою людиною. Не нове суспільство – нова людська свідомість. Саме у цьому одкровення Ісуса.

А ці слова з Євангелія від Івана – «Споконвіку було Слово…» – як часто ви їх, мабуть, чули, як часто ви їх вже читали! Вони стали майже порожніми, безглуздими, незначними, тривіальними. Їх так часто повторювали, що зараз у вашій середині більше не б'є дзвін, коли ви їх чуєте знову. Однак у цих словах величезний потенціал! Їхній зміст, можливо, втрачений для вас, але якщо ви будете трохи пильнішими, більш усвідомленими, то зміст цих слів може знову повернутися до вас. Щоб повернути їхнє значення, потрібно боротися... приблизно так само, як ви у моря відвойовуєте сушу.

Споконвіку було Слово… Християнство обгорнуло ці прекрасні слова такою величезною кількістю інтерпретацій, що їхня первісна свіжість зникла в устах священиків, які просто повторюють їх як папуги, не знаючи, що вони говорять, – не розуміючи, не вагаючись, не тремтячи від святості цих слів. Як механічні роботи, вони просто повторюють лише слова. Їхні жести не справжні, бо все просто завчено напам’ять.

Мене одного разу запросили до християнського богословського коледжу. Я дивувався, коли вони водили мене тим коледжем. Це один із найбільших богословських коледжів в Індії: щороку вони випускають від двохсот до трьохсот християнських священиків та місіонерів, а навчання триває п'ять років. Їх там навчають усьому: навіть тому, як стояти на церковній кафедрі, як говорити, як акцентувати на чомусь увагу, як жестикулювати руками, – всього цього їх треба навчити! Тоді все це стає фальшивим, несправжнім, кожен виконуватиме лише порожню жестикуляцію.

Ці слова – початок Євангелія від Івана – як вогонь, як жар, але через багатовікове повторення, папузство, на цей жар потрапило багато пилу. Я спробую його знову розпалити. Будьте дуже уважними, бо зараз ми вступаємо на з давніх-давен відомий шлях, але зовсім невідомим вам чином. Ми вступаємо на дуже добре відому територію, але з зовсім іншим, новим ставленням до неї. Територія ця дуже давня, і мої зусилля будуть спрямовані на те, щоб дати вам нову свідомість для того, щоб розглянути цю територію заново. Я би з радістю позичив вам свої очі, щоб ви могли поглянути на старі речі в новому світлі. Але якщо у вас з’являться власні нові очі, то все для вас стане новим назавжди. Слухайте:

«Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово»

Упанішади здаються лише слабким звуком, Веди бліднуть від заздрощів: споконвіку було Слово… «Споконвіку», або як раніше писалося «спочатку», чи «напочатку», не є ніяким початком всього часу як такого, як його інтерпретують християни. Вони навіть придумали, що колись був якийсь конкретний день, коли Бог створив світ. Навіть дату були придумали. Стверджувати це – абсолютна безглуздість, бо ніхто не знає, був початок чи його не було, так само як ніхто не знає, буде кінець всього чи його не буде ніколи. І ніколи ніхто цього не дізнається – це єдина річ, якій не судилося стати знанням, бо саме на цій речі засноване все поняття «життя». Не може один гвинтик знати про ввесь механізм абсолютно-абсолютно все – інакше він зрівняється з його господарем, стане його шантажем; інакше він запросто може зруйнувати роботу всього механізму. З цим треба просто змиритися і прийняти.

Та і як, власне кажучи, без часу може бути початок? Для того, щоб щось почалося, повинен спочатку з’явитися час. Але якщо часу ще не існує, то що тоді означає «споконвіку» чи «напочатку»? «Споконвіку», як і «напочатку», являється частиною часу і не може передувати йому. Отже, «Споконвіку», як і «напочатку», це тільки образний вираз, – Євангеліє ж має з чогось починатись? «Споконвіку» просто означає, що ми не знаємо, звідколи.

Але з самого початку, якщо він навіть і був, існував Бог як творча сила. Дозвольте мені висловитися наступним чином: Бог є тво́рення. Ви можете навіть опустити слово «Бог». Навіть саме Євангеліє намагається уникати слова «Бог»: «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово».

Споконвіку було Слово… Про яке це «Слово» тут ідеться? Що це за слово? Той, хто пізнав істину, добре знає, що безглуздо називати Бога якимось ім'ям. Немає імені, немає визначення, і всі слова нікчемні, бо вони не зможуть охопити все ціле. «Слово», знову ж таки, є лише стилістичним засобом для вказівки чогось безіменного, невідомого. Споконвіку було Слово…

Юдейство, яке передувало Ісусу і вершиною творіння якого був Ісус... Юдейський дух знайшов в Ісусі своє втілення. Звичайно, вони відкинули Ісуса, але це вже інша історія. Часто трапляється так, що хтось, хто живе серед вас, приводить цілий народ до самореалізації, але ця самореалізація настільки нескінченна, така неосяжно велика, а ви настільки нижчі за все це, що ви не вірите в це – і зрікаєтеся цього.

Христос піднісся високо. Юдеї століттями чекали на цю людину – бачите іронію, – вони століттями чекали, що з'явиться ця людина; всі їхні надії були спрямовані до цієї людини, яка змінить їхнє життя і побудує для них на землі Царство Боже... а потім з'являється ця людина, і саме ті, хто на неї чекав, не можуть повірити їй, не довіряють їй. Що сталося?

Вони були занадто захоплені самим очікуванням. «Якщо це та сама людина, то що ж ми тоді робитимемо далі?» Тоді з очікуванням покінчено, має бути покінчено. А вони так довго чекали, що вже нічого, крім очікування, не робили. У релігійному аспекті це було все, чим вони взагалі займалися – чекали на пришестя Сина Божого. А тепер ця людина раптом з'являється і каже: «Я ось».

І замість того, щоб іти за цією людиною, їм краще знову сховатися за очікування... бо один погляд на цю людину означає кінець. Після цього вже не буде чого чекати. Очікування майбутнього зникне, надія зникне, пророцтво зникне. Цей чоловік сам став би загальною надією, загальним пророцтвом, знищив би їхнє майбутнє, – а це вже занадто! Стародавній розум став одержимим своїм власним очікуванням, власним стражданням, власним розчаруванням, – така людина була йому занадто.

Так трапляється: якщо ти надто довго хворів, ти починаєш потихеньку втягуватись у свою хворобу. Тепер ти боїшся знову одужати – тебе лякає те, що тобі знову треба буде повертатися до своєї установи, до вуличної метушні. Кілька років ти відпочивав, був вільний від усіх турбот; ти дозволив собі розслабитись. Тепер знову відповідальність! І не тільки це – протягом твоєї хвороби тобі всі співчували. Ти став центром сім'ї, друзів, знайомих, усі були до тебе доброзичливі. І тепер знову повертатися в грубий і жорстокий світ? Розум відсахується від цього. Здається, що цього не варто робити.

А якщо увесь народ надто довго чекав... юдеї завжди були в стані очікування. Вони й зараз ще чекають, а людина була тут і знову пішла. Але вони надто багато вклали в очікування. Їхнє очікування стало їхньою молитвою – їх синагоги є не що інше, як зали очікування месії, що прийде сюди. А він вже був там!

І я кажу вам: якщо він прийде знову, – хоча я не думаю, щоб він знову повторив ту ж помилку, – якщо він прийде знову, юдеї знову не приймуть його. Бо що ж тоді стане з їхнім очікуванням? Вони надто довго жили цим. Їхня в'язниця стала їхньою домівкою, і вони її прикрасили. А тепер треба вийти під суворе, відкрите небо, під палюче сонце, під дощові хмари, де часом холодно чи спекотно, – це небезпечно. А так вони у затишку…

«Споконвіку було Слово…»

Юдеї завжди наполегливо підкреслювали, що ім'я Бога не можна вимовляти, бо це те, що потрібно зберігати глибоко у своєму серці. Вимовляти його вголос означало б зробити його мирським, зробити частиною звичайного світу та простолюдної мови. Повторювати його знову і знову означало б втратити його значення та зміст.

Якщо ти когось кохаєш і протягом усього дня говориш: «Я кохаю тебе, я кохаю тебе, я кохаю тебе...», – то предмет твого кохання буде спочатку щасливий, але рано чи пізно йому це набридне. «Я кохаю тебе, я кохаю тебе...» Ти робиш прекрасні слова безглуздими. Не вимовляй їх так часто, тоді вони матимуть силу. І саме ті, хто дійсно кохає, можливо, взагалі таких слів не вживають. Якщо кохання не проявляється саме собою, то воно насправді й не може бути висловлене, – немає необхідності говорити про те, чого немає. А якщо кохання саме себе виявляє і без слів – що тоді ще треба говорити? Можливо, кілька ключових слів, які ви рідко, лише дуже рідко вживаєте. Вони повинні зберігатися для рідкісних випадків – коли ви торкаєтеся самої вершини.

Юдеї завжди наполягали на тому, що ім'я Бога не повинно бути на вустах. За старих часів був звичай, що тільки священнослужителі високого сану храму Соломона мали право його вимовляти – і лише один раз на рік. Ніхто інший не міг цього робити. І, таким чином, «Слово» – це код, код для імені Бога. Щось потрібно використовувати, щоб вказати на Нього, а це такий чудовий код: Слово. Вони не вживають якихось конкретних слів, вони просто кажуть: «Слово». Те саме сталося і в Індії. Запитайте сикхів, послідовників Нанака. Вони кажуть: «Нам». Це означає – «Ім'я». Вони не називають ім'я, вони просто кажуть: «Ім'я». Це означає те саме, що і «Слово».

Тільки священик високого сану мав право вимовляти його, але перед тим він повинен був очиститися. Цілий рік він проводив очищення – він готував себе в постах та молитвах. Потім один раз на рік вся громада збиралася, але навіть тоді священик не промовляв слово перед натовпом. Він ішов у внутрішнє святилище храму, двері зачинялися. У глибокій тиші, де ніхто його не міг почути – натовп чекав зовні і не було можливості щось почути, – він вимовляв ім'я з надзвичайною урочистістю, любов'ю та жахом. Він вимовляв ім'я від усієї громади.

Саме цього щасливого дня вимовлялося ім'я. Після цього протягом року ім'я не можна було вимовляти. Його треба нести в серці, воно має бути як насіння. Якщо ви постійно вийматимете насіння з ґрунту, воно ніколи не проросте. Тримайте його глибоко всередині. Поливайте його, захищайте його, але зберігайте його всередині вашого ґрунту так, щоб воно могло сходити, давати плоди, вмирати та знову відроджуватися.

Ім'я Бога слід зберігати глибоко в серці. Навіть тобі самому не потрібно його чути. Воно має бути так глибоко в тобі, в таких найпотаємніших твоїх глибинах, щоб воно не стало навіть твоєю думкою. У цьому весь сенс відходу священика у внутрішнє святилище. Ніхто не чує, двері замкнені, і він вимовляє ім'я один раз.

Сенс цього ось у чому: прийди в найпотаємніше святилище твого серця, очистись, і час від часу, якщо ти відчуваєш аромат твоєї істинної сутності – якщо ти на вершині своєї енергії, – якщо ти справді живий і без найменшого сліду смутку, – ти будеш щасливий, надзвичайно щасливий; ти відчуєш екстаз і, при цьому, будеш дуже спокійним; коротше, в такому стані, коли ти будеш дякувати, коли ти будеш почуватися вдячним, – тоді йди у своє найпотаємніше святилище щоб зустрітися з Його ім’ям. Всі твої думки залишаться зовні – вони «натовп». Ти йдеш усе глибше і глибше у своє серце, і вимовляєш це там так тихо, щоб не почути навіть у думці. Тільки так треба вимовляти це Слово.

«Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово»

Не існує різниці між Богом та Його ім'ям. Він не має імені. Він сам своє ім'я. Його буття є Його ім'ям. Його існування є Його ім'ям.

Народжується дитина. Як її звати? Ніяк. Але вона існує! Це існування і є її ім'ям. Потім, з утилітарних, з практичних міркувань ми даємо дитині ім'я, і, поступово, ми забуваємо про її наявність як такої. І людина вже сама себе ідентифікує не зі своїм існуванням як таким, а зі своїм ім'ям. Якщо хтось образить це ім'я – людина  гнівається; якщо хтось хвалить це ім'я – людина радіє. Але це ім'я їй ніколи не належало, на відміну від її існування, яке, як виявляється, можна безпричинно ображати і безпричинно хвалити! А людина собі думає: «Лише б моє ім’я не ображали!»

Бог є дитя, завжди дитя, завжди невинність і чистота світу. Він не має жодного імені. Це якраз і є значенням виразу: «… і Слово було в Бога». Наявність Його, існування, буття – і Слово було в Бога. Його ім'я є Його сутністю. Не повторюючи Його ім'я, проникніть у Його сутність – це єдина можливість досягти Його. Або краще забудьте про Нього зовсім. Увійдіть у свою власну сутність, у своє власне існування, – і ви потрапите до Нього.

«Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього»

Бог є сила, що творить. Сказати, що Бог є Творець – вже брехня, бо творець може творити, а може й не творити. Та якщо казати: «Бог є сила, що творить», то стає незрозуміло. Тоді б люди думали: навіщо вживати дискусійне слово «Бог» – просто «Сила, що творить» було б достатньо. Та люди говорять: «Бог є Творець». Але через цей вислів виникає багато непорозумінь: коли Він створив світ? Чому Він не створив його раніше? Чому Він створив його у той момент, коли Він його створив? Чому Він створив його таким, яким він є? Чому Він не може його покращити?

Так багато страждань у світі, так багато горя, а Він – Творець всього цього?! Тоді Бог в усьому винний! Якщо Він творець, то Він несе відповідальність за все, що натворив. Чому ж Він не може це змінити, покращити? Що Йому – важко? Так виникають усілякі проблеми, і теологи завжди придумують нові й нові відповіді на ці запитання.

Насамперед, ці питання взагалі б не виникали, якщо прямо дивитися на цю справу. Бог не є Творцем, Він є силою, що творить. Сила творення – є його сутність. Він завжди творив. Він не може відпочити від Своєї творчої сили. Це неможливо. Ти не можеш відпочити від своєї внутрішньої природи – ні. Ти не можеш відпочити від дихання, від стуку серця, від пульсації крові. Все те, від чого ти можеш відмовитися, – це не твоя природа. А те, від чого ти не можеш відмовитися, чого не можеш залишити, – ось це твоя природа.

Природою Бога є творча сила. Він завжди творив і творить. А іншого й не може бути. Світ може існувати тільки таким, яким він є. Це єдино можливе. Що б ви не вихваляли і не проклинали – все одно. Це так, ніби ви підійшли до троянди і запитали: «Чому в тебе тільки стільки-то пелюсток? Могло б бути трохи більше. Що ж не вийшло?» Але якби у троянди було на пару пелюсток більше, ви могли б знову повторити їй те саме запитання.

Як би не виглядів світ, розум постійно створюватиме запитання. Тому ті, хто пізнав, відкидають розум і приймають світ таким, яким він є. Існує лише дві можливості: або ти приймаєш розум і тоді ти проти світу, або ти приймаєш світ і відмовляєшся від розуму. В деякому сенсі, звичайно. Всі речі є такими, якими вони є, і вони не можуть бути іншими. І немає нікого, кому б ти міг поскаржитися, і нікого, хто б почув твої скарги і зміг би щось змінити. Бог є сила, що творить, а не Творець.

«Все через Нього повстало…» – «через Нього» – все зроблено з Нього, а не Ним! – «… і ніщо, що повстало, не повстало без Нього». І не тільки в минулому – навіть зараз творча сила в дії, і вона є Бог, а ти – тільки знаряддя Його творення.

Ти малюєш картину або складаєш пісню. Думаєш, ти є творцем? На момент великої творчої сили ти зникаєш, Бог знову починає діяти. Таким чином це не пов'язано з минулим. Де б і коли не виявлялася творчість, вона приходить через Нього. Запитайте у великих поетів. Всі вони кажуть, що коли створюються визначні твори, то поети, найбільше, є пасивними приймачами. Це з ними якось трапилося, а не  вони були творцями.

Ідея, що ти можеш щось створити сам, є просто ілюзією. Вся творчість належить Йому. Навіть якщо це відбувається через тебе, як це зазвичай робиться, то творцем того є Він. Розуміння цього є велике просвітництво. Розуміння цього змушує зникнути его. Зрозуміти це – означає дозволити Йому повністю оволодіти тобою. Ти станеш Його інструментом, і в багатьох, навіть незначних випадках, тобі стане можливим Велике. Тоді Він рухатиметься в тобі. Якщо ти танцюватимеш – то Він танцює. А ти, найбільше, той майданчик, на якому він це робить. Якщо ти співаєш – то співає Він. А ти, у крайньому разі, флейта, порожня флейта, якою виходить Його звук. Найбільше, що ти можеш, це дозволити, але діє завжди Він.

Дозволь, щоб Його творча сила текла через тебе. Не підводь її ні під який еталон. Не нав'язуй їй свою чи чиюсь волю. Якщо вона опанує тобою повністю, то в тебе вже більше не буде страждання, і ти перестанеш бути узвичаєною людською істотою. Ісус у тобі перетвориться на Христа, як тільки ти дозволиш опанувати себе. Тоді зникне Ісус, а з'явиться Христос.

Христос є принцип; Ісус є син теслі Йосипа. У певний момент Ісус зник, а з'явився Христос. «Христос» означає просто, що людина тепер не просто людина, – а людина, заповнена Богом. Так само, коли хтось збожеволіє і ви кажете: «Ця людина сповнена безумством», ви можете сказати: «Ця людина наповнена Богом». Тепер звичайної людини тут вже нема.

«І життя було в Нім, а життя було Світлом людей»

Бог є єдине існування, єдине буття, єдине життя, єдиний танець, єдиний рух, єдина енергія. В океані і в небі, в ілюзорному світі і в дійсному, в мріях і в снах існує лише одна єдина енергія, а саме – Бог. Все є Він; Він є все.

«І життя було в Нім, а життя було Світлом людей». І тоді, коли ти навчишся розуміти це – те, що Він є єдиним життям, – тоді просвітиться і твоє життя. Тоді ти сповнишся світлом. Бог є життя! Якщо ти це зрозумієш, все твоє життя наповниться світлом. Його життя стане світлом у твоєму розумінні. Його життя відіб'ється в тобі, і стане світлом.

«А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його»

І Світло сяє довкола тебе. Життя оточує тебе – у птахах, у деревах, у річці. Життя оточує тебе; не існує нічого іншого: ти живеш в океані життя як ззовні, так і всередині; як усередині, так і зовні б'є ключем не що інше, як життя. Величезний потік життя, в якому ти просто плаваєш, як риба.

«А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його». Але дуже мало хто усвідомлює це, зазвичай люди ототожнюють себе із темрявою, їхні очі все ще заплющені. Вони сліпі.

Як прекрасно зрозуміти наступне:

«Був один чоловік, що від Бога був посланий…»

Так і має бути. Це притча, але я кажу вам, що саме так має бути. Інакше як людина, яка живе в темряві, прийде до світла одна, опираючись лише на самого себе? Без Учителя не обійтись.

Якщо ви міцно спите, то як можете самі себе – і розбудити? Це, мабуть, неможливо. Вам необхідний хтось, хто вже не спить, хто виведе вас зі сну, хто дасть вам такий поштовх, завдяки якому ваша голка вискочить зі звичної канавки та знайде новий маршрут. На один момент ви відкриєте очі – і тоді почнете бачити.

«Був один чоловік, що від Бога був посланий, – йому ймення Іван»

Поки Бог сам не зробить цього, здається неможливим, що ви зможете усвідомити, що є що. Так що всі релігії світу користувались цим... Індуси говорять про аватарів; вони кажуть: «Людина сама така безпорадна, що має спуститися Бог». Аватара означає сходження на землю Бога. Він має прийти сам, щоб розбудити вас.

Це тільки показує, як глибоко ви спите, і більше нічого, – це не означає, що ви повинні мати фанатичну віру в те, що Бог має вам явитися. Це просто показує, що ви так міцно спите, що поки Бог не спуститься до вас, вам немає жодних можливостей. І якщо іноді ви ненадовго прокидаєтеся, це означає, що, ймовірно, Бог спускався і розбуджував вас.

«Був один чоловік, що від Бога був посланий, – йому ймення Іван. Він прийшов на свідоцтво, щоб засвідчити про Світло, щоб повірили всі через нього»

Я тут, перед вами, і якщо ви зможете розгледіти і почути мене, то ви зможете довіряти тим речам, які б ви самі по собі, без мене, не усвідомили б. Через мене ви зможете отримати невелике уявлення про те, що ви поки що не можете бачити.

А Бог є невидиме. Необхідний хтось, хто може бути очевидцем, хто може засвідчити: «Так, я Його знаю», той, хто у ваших глибинах знайде відлуння, хто дасть вам смак Його, хто своїм дотиком скаже вам: «Так, Бог існує!» Бог ніколи не може бути лише однією вірою, бо віра безсила. Вона інтелектуальна, вона займає вашу голову, але вона не зможе трансформувати вас. Вашу віру ви можете нести з собою протягом усього свого життя – вона лише частина вашої купи сміття, вона вас не змінить.

Довіра і віра – це різні речі. Віра інтелектуальна; довіра – екзистенційна. Але як ти можеш довіряти, поки ти не зблизишся з людиною, яка може нести свідчення, яка може висловитися з найінтимніших глибин своєї сутності: «Так, Бог є»? Якщо ти дозволиш собі стати для тієї людини вразливим, чутливим, якщо ти дозволиш її буттю щось рухати і в тобі, – то народиться довіра.

«Він прийшов на свідоцтво…» – Іван став свідком, – «…щоб засвідчити про Світло…» Він пізнав Світло, він прийшов зі Світла. Вдумайся! Той, хто коли-небудь пізнавав Світло, усвідомлював також, що він прийшов зі Світла, бо немає іншого шляху до цього світу.

Ти можеш цього й не бачити, але й ти теж прийшов зі Світла. Світло – це першоджерело, насіння і джерело всіх життів. Ти, мабуть, цього не усвідомлюєш, ти, можливо, забув це; у тебе повністю втрачена пам'ять, звідки ти походиш, – першоджерело так далеко, що ти навіть себе не пам'ятаєш, але той, хто усвідомлює Світло, негайно усвідомлює, що він походить зі Світла. Він фактично негайно усвідомлює: «Я –  Його; я і є Він. Мій Батько і я – одне».

Як угорі, так і внизу. Іван проголосить те, що також проголошували пророки упанішад: "Ахам Брахмасмі... Я є Це". Або він скаже як Мансур: "Аналахак... Я є істина". Або як Ісус: «Я і мій Батько – одне». Ісус каже: «Якщо ти довіряєш мені, ти довіряєш також Тому, хто послав мене; якщо ти мене любиш, ти любиш і Того, кого ти ще не знаєш».

«Він прийшов на свідоцтво, щоб засвідчити про Світло, щоб повірили всі через нього». Іван є брама, вікно, через яке ви можете кинути погляд на далекі вершини Гімалаїв.

«Він тим Світлом не був, але свідчити мав він про Світло»

Це потрібно зрозуміти, це одна зі справді суттєвих речей. Завжди, коли з'являється така людина, як Ісус, їй передує інша людина, котра готує для неї ґрунт. Так має бути, тому що необхідний підготовлений ґрунт. Життя є велика безперервність, все є взаємозалежне, все є єдине ціле. Іван прийшов, щоб підготувати землю, бо там було багато нечисті. Росла трава, і тисячі дерев перетворили землю на глухі зарості. Потрібно було розчистити ріллю, прибрати бур'яни, підготувати ґрунт. Тільки тоді зможе прийти садівник, щоб посіяти нове насіння.

Завжди, коли з'являється така людина, як Ісус, їй передує інша, тому Євангеліє каже: він тим Світлом не був, але свідчити мав він про Світло – він прийшов, щоб підготувати ґрунт.

«Світлом правдивим був Той, Хто просвічує кожну людину, що приходить на світ. Воно в світі було, і світ через нього повстав, але світ не пізнав Його. До свого Воно прибуло, – та свої відцурались Його»

«До свого Воно прибуло, – та свої відцурались Його»… Він прийшов, щоб допомогти. Він прийшов, щоб виконати запекле бажання віків. Прийшов до своїх – і свої Його не прийняли. У цьому й іронія, але так трапляється завжди. Ісус народився юдеєм – юдеї не приймуть його. Будда народився індусом – індуси його не приймуть. Так завжди було. Чому? Тому що кожного разу, коли народжується людина, така як Ісус, або така як Будда, вона є настільки бунтівником, що порушується увесь порядок, до якого всі звикли.

Звичайна людина живе минулим. Для неї минуле важливіше, тому що минуле міцно встановилося та вкоренилося в її свідомості. Людина багато чого поставила на минуле, багато вклала у минуле. Якщо я, наприклад, прийду і скажу, що ви неправильно молитеся, – а ви вже так молитеся п'ятдесят років, – то багато що для вас стане поставленим на карту. Повіривши мені, ви також подумаєте, що ваші п'ятдесят років пройшли даремно. Повірити мені – значить поставити під сумнів п'ятдесят років вашого життя. Повірити мені – значить зрозуміти, що протягом ваших п'ятдесяти років ви були дурнем. Ну це вже занадто! Краще ви будете сперечатися, ви будете захищатися.

А якщо йдеться про цілий народ... Протягом тисячоліть народ робив певні речі, а потім приходить Ісус і все перевертає догори дном. Все знову стає хаосом. Він наводить смуту, руйнуючи все те, що здавалося таким важливим. Він повинен це робити, бо тепер він приніс вам істину. Але ви багато століть думали, що істинним для вас є щось інше. До чого ж тепер прихилитися – до Ісуса, чи до власного довгого минулого? Що вибрати – Ісуса, чи традицію?

Чи знаєте ви, звідки походить слово «традиція»? Воно походить з тієї ж основи, що і англійське слово trade – «торгівля». А ще воно походить з тієї ж основи, що і англійське слово traitor – «зрадник». Традиція є trade – торгівля худобою, бізнес. І традиція є також зрадою.

Традиція вірить у певні речі, які не є істиною, – традиція є зрада істини. Завжди, коли з’являється істина, це призводить до конфлікту. Ви це можете помітити прямо тут. Я народився як джайн – джайни не хотіли визнавати мене. Ви тут, біля мене можете знайти багато християн, юдеїв, мусульман, індусів, буддистів, але майже немає джайнів. Для них неможливо визнати мене. «До свого Воно прибуло, – та свої відцурались Його».

Джайни надто налаштовані проти мене. Індуси не так сильно налаштовані проти мене, але все ж таки трохи є. Але християни – ні. Юдеї – абсолютно ні. Чим далі – тим менша протидія. Я народився джайном; джайни – це невелика спільність, з усіх боків оточена індусами. Джайни – це майже індуси; отже, джайни дуже налаштовані проти мене. Індуси дещо менше, християни та юдеї ще менше. Чим далі – тим менша ворожнеча. Це пояснює, чому сюди прагне так багато людей з різних країн, а індійців не так багато. З індійцями проблема: їхня традиція поставлена на карту. Якщо вони повірять мені – то що робити з їхньою традицією? Вони мають від неї відмовитися.

І ось чому ви бачите довкола мене більше молодих людей, ніж старих, – бо молоді люди не вклали так багато у своє минуле. Навпаки – юнак дивиться у майбутнє, а старик – у минуле. Молода людина має майбутнє. Стара людина має лише минуле – майбутнє для неї асоціюється зі смертю. Все її життя є минуле. Тому якщо до мене приходить сімдесятирічний старець, то дуже важко змінити його, оскільки проти мене боротимуться всі його сімдесят років. Якщо ж до мене приходить семирічний хлопчик, то ще нема з чим боротися. Він може довіряти беззастережно, ніщо цьому не перешкоджає – у нього немає минулого, а тільки майбутнє. Він може ризикувати, наважуватись на щось. Йому нема чого втрачати. Але старій людині... їй є що втрачати. Таким чином, якщо до мене прийде «пандит» – один із тих, хто занадто багато знає, не знаючи насправді нічого, – то він буде сповнений сил боротися, він буде готовий виставляти мені всілякі аргументи, він захищатиметься. У нього є дуже багато, що можна втратити. Але якщо прийде безневинна людина і скаже: "Я знаю зовсім небагато", – тоді він розкутий, він готовий віддатися.

«До свого Воно прибуло, – та свої відцурались Його. А всім, що Його прийняли, їм владу дало дітьми Божими стати, тим, що вірять у Ймення Його, що не з крови, ані з пожадливости тіла, ані з пожадливости мужа, але народились від Бога. І Слово сталося тілом…»

Іван жив поблизу річки Йордан, у дикій місцевості, за межами міст та сіл. Тільки люди, які істинно хотіли змінитися, шукали його і приходили до нього. Приходили дуже мало хто, але тим, хто прийшов «… що Його прийняли, їм владу дало дітьми Божими стати…» Ті, хто зміг довіритися, – були перетворені. А він готував ґрунт. Це були перші люди, які були підготовлені до появи Ісуса.

«І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та істини, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця»

«І Слово сталося тілом…» – один із найпрекрасніших висловів Євангелія – «… і перебувало між нами». Ісус є те Слово, яке сталося тілом – людське втілення Бога. Таємне стало очевидним – таїнство стало оголеною істиною. Усі двері до храму відчинені.

«І Слово сталося тілом, і перебувало між нами…» Іван створив відповідну ситуацію, бо слово може втілитись у тіло лише тоді, коли той, хто його чує, готовий.

Якщо ви готові – я можу сказати, що я несу у своєму серці. Якщо ви не готові – цього неможливо висловити. Це було б безглуздям. Крім того, це взагалі не можна розповісти доти, доки ви ще не готові. Як тільки ваше серце буде готове, воно стане посланцем, який передасть вам істину, яку я несу у своєму серці. Тоді серце із серцем зможе розмовляти, одна глибина зможе відповідати іншій.

Іван створив одну групу, одну маленьку групу обраних людей, які змогли довіритись, які виявилися здатними дивитися очима довіри. Тільки тоді можливий Ісус. Не забудьте: тільки якщо слухач готовий, можна говорити про істину.

«І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та істини, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця». І все це справді потрібно зрозуміти, оскільки християни постійно тлумачили і досі тлумачать це неправильно. Вони стверджують, що Христос є єдиним народженим сином Бога. Звичайно, певною мірою це так, але не так, як це стверджують християни.

Будда теж єдиний народжений син Бога, і Крішна – єдиний народжений син Бога. Не забудьте, що я наголошую: єдиний народжений син Бога. І я єдиний народжений син Бога, і ти єдиний народжений син Бога. Але чому тоді «єдиний народжений»? Якщо вони всі Його сини, то чому ми так говоримо?

Це має певне значення, певний сенс – і тому треба так казати. Це так з любов'ю ти кажеш жінці: «Ти єдина, єдина прекрасна жінка на світі». Не те, щоб це було так насправді, але в певний момент вашого кохання це правда. Це не простий факт – це істина. Якщо ти кажеш жінці: «Ти єдина прекрасна жінка на землі, яка колись існувала або яка колись буде існувати», то це не означає, що ти знайомий з усіма жінками на світі, які колись існували або будуть існувати. Хіба ти можеш це знати, хіба ти можеш порівнювати? Це не логічний факт – це поетичне сприйняття.

У такий момент кохання й мови не може бути про якусь статистику. Будь-який логік може висунути аргумент: «Почекайте! Хіба ти знаєш усіх жінок, які існують нині у світі? Хіба ти шукав, вдивлявся, хіба ти встановив, що це найпрекрасніша жінка у світі? Що ти мелеш? Ти ж використовуєш мову порівнянь».

Але ви відповісте: «Мене не турбують інші жінки, і це не порівняння. Я не порівнюю – я просто говорю істину про свої почуття. Це не факт зовнішнього світу – це істина мого внутрішнього відчуття. Це те, що я відчуваю: це найпрекрасніша жінка у світі. Я нічого не говорю про жінок – я говорю дещо про своє серце. Я не знаю всіх жінок, і в цьому немає потреби». Це не порівняння. Це почуття. Ви настільки одержимі своїми почуттями, що не сказати так було б для вас неприродним.

Або якщо у матері, скажімо, троє синів, і вона кожному з них каже: «Ти мій єдиний син!», то хіба це означає, що вона каже щось неправдиве? Ні, вона каже святу правду! А тільки має на увазі не «єдиний – один всього», а «єдиний – один такий»!

Якщо ти любиш Ісуса – він є єдиним сином Бога. У цьому сенсі фраза звучить правильно. Він каже: «...славу як Однородженого від Отця». «Як» – ніби він дійсно єдиний син батька. Той, хто закоханий в Ісуса, – для нього він справді єдиний народжений син Бога. Тим самим нічого не йдеться про Будду чи проти нього. Вони не порівнюються.

Ось що я маю на увазі, коли говорю, що Будда теж єдиний син Бога, і ми теж. Кожен у цьому світі єдиний, неповторний. Раз ти досяг своєї внутрішньої самореалізації, то ти і є єдиний син Бога – ніби все існування існує для тебе і тільки для тебе. Дерева цвітуть для тебе, і хмари збираються для тебе, і річки течуть для тебе, і птахи співають для тебе. Якщо ти це осягнеш – ти станеш єдиним центром творіння.

Або, якщо ти закохаєшся в Будду, Ісуса чи в когось ще, – це висловлювання люблячого не повинно сприйматися як факт. Це поетичний вираз. Його не можна використовувати як аргумент. Це взагалі не є аргументом. Це щось, що йде від серця.

«І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та істини…» Де істина – там і благодать. А де благодать – там і істина.

Спробуйте це зрозуміти. Ти маєш благодать лише в тому випадку, якщо ти істинний. Якщо в тобі є брехня – вона перешкоджає твоїй благодаті, ця брехня отруює твою красу, бо ця брехня має бути прихована. Ніхто про неї не повинен знати. Ти не можеш бути відкритим. Брехня робить тебе замкнутим.

Поки ти брешеш, ти не можеш бути вільним та спокійним. Ти поринаєш в обман. Таким чином, я не кажу, що брехня погана тим, що вона шкодить іншим, – ні. Вона погана тим, що ти втрачаєш свою благодать. Обман поганий не тому, що ти обманюєш інших; обман поганий тому, що він не дає тобі пливти за течією і рано чи пізно ти не зможеш пливти взагалі. Ти почнеш твердіти. У багатьох місцях ти застрягатимеш, помиратимеш. Ти будеш заблокований у своєму існуванні.

Подивіться на дитину. Кожна дитина чарівна. Куди все це зникає? Якщо кожна дитина приносить із собою у світ благодать, то куди та благодать дівається? Поступово вона втрачається, і кожен стає незграбним і огидним. Рідко кому вдається залишитися таким чарівним, яким він був у ранньому дитинстві. Що тут відбувається? Чому дитина чарівна?

Чи бачили ви коли-небудь дитину, яку можна було б назвати потворною? Ні, такого ніколи не було. Дитина – і потворна? Неможливо! Усі діти, без винятку, прекрасні. Вони вільні і правдиві. Якщо вони хочуть плакати – вони плачуть. Якщо вони хочуть сміятися – вони сміються. Якщо вони розгнівані – вони гніваються. А якщо вони сповнені кохання – то вони сповнені кохання. Вони вірні даному моменту, вони ніколи нічого не симулюють.

Проте, дуже швидко вони навчаються політиці. Дуже швидко вони заучують: «Якщо я посміхнуся матері, то це її порадує. Так її легше вмовити купити мені морозиво». Дитина стає політиком! Вона вичікує. Всередині вона може сердитися, але як тільки з’являється мати – вона посміхнеться, тому що це єдиний шлях отримати морозиво. Тепер посмішка фальшива, а фальшива посмішка огидна, тому що вона не містить в собі всієї сутності посмішки – це щось намальоване зовні. Пізніше дедалі більше речей малюються на обличчі, у кожної дитини накопичується дедалі більше таких облич, – а сутність втрачається. Тоді ви стаєте потворними. Істина та благодать ідуть завжди поруч. Істина є благодать, а благодать є істина.

Євангеліє визначає сутність Ісуса абсолютно точно – істина та благодать. Ісус був істинний, глибоко істинний, гранично істинний. Саме тому він потрапляв у скрутні становища. Бути істинним і вимушеним жити з суспільством, в якому немає істини, – означає потрапляти в скрутне становище.

І благодать. Ісус не був ні політиком, ні проповідником. Він просто любив життя та жив. Він був тут не для того, аби щось проповідувати. Він не мав догми, яку треба було б насаджувати, він не хотів нав'язувати людям жодних ідей. Він не робив нічого іншого крім того, що жив чисте, блаженне, вільне життя. Але Ісус був заразливим, якщо можна так сказати. З ким би він не ходив, хто б не стикався з ним, – одразу магнетизувався, гіпнотизувався. Ця людина була дитиною, невинною дитиною. Людей тягло до нього. Вони кидали свої домівки, свою роботу, – і просто йшли за ним.

Він не був проповідником, він не дав світу якусь політичну революцію, не приніс у світ жодної громадянської реформації. Він лише показав, як жити, рухаючись разом із потоком. І саме в цьому полягала проблема, оскільки юдеї належали до найрепресивнішого народу у світі. Дуже репресивні, дуже моралістичні, – пуритани. У цьому була проблема. Вони живуть згідно із законом, – а закону потрібно дотримуватись.

Звісно, у них все йде дуже успішно – у мирських справах. Якщо ти дотримуєшся закону, ти матимеш успіх. Якщо ти орієнтуєшся на кохання, ти мимоволі станеш невдахою. Це нещастя, це біда, але в мирському це так: закон має успіх, а кохання нещасливе. У Богові навпаки: любов процвітає, а закон – невдаха. Але хто більше турбується про Бога, ніж про мирські справи?

Євреї надто великі законники, дуже хороші громадяни, і, куди б вони не спрямовували свої сили, вони скрізь мають успіх, оскільки вони завжди тримаються за закон. Вони живуть обачливо, розсудливо. Тому більшість Нобелівських премій у світі одержують саме вони. Ніхто не може конкурувати з ними. Вони дуже талановиті у діловому житті, дуже успішні в політиці. Що б вони не робили, вони роблять якраз те, що є найбільш правильним. Але вони дуже формальні пуритани, тісними путами пов'язані з розумом.

А Ісус почав говорити про любов. Євангеліє каже:

«А з Його повноти ми одержали всі, – а то благодать на благодать. Закон бо через Мойсея був даний, а благодать та істина з’явилися через Ісуса Христа»

«Закон бо через Мойсея був даний…» Мойсей є основою юдаїзму. Звичайно, він був необхідний, бо поки немає закону – любов неможлива. Закон є обов'язок, необхідність, але цього недостатньо.

Мойсей дав світові закон. Люди були примітивні, некультурні. Мойсей створив суспільство, причому одне з найстійкіших суспільств у світі – єврейське. Мойсей, мабуть, був справді великим генієм, бо він дав закон, завдяки якому євреї пережили багато всіляких катастроф. Він, мабуть, дав їм дуже міцні основи. Але він був лише законодавцем, як і Ману був законодавцем для індусів. Мойсей є Ману євреїв. Він дав закон.

Мені хочеться розповісти вам невелику історію. Одного разу Мойсей проходив мимо чоловіка, який молився. Але молитва в того була настільки абсурдною – і не просто абсурдною, а навіть богохульною, – що Мойсей зупинився. Ця молитва була проти закону. Краще взагалі ніяк не молитися, аніж так. Чоловік говорив зовсім неймовірне: «Дозволь мені наблизитися до Тебе, пане мій Бог, мій Господь, і я обіцяю Тобі, що митиму Твоє тіло, якщо воно забрудниться. Навіть якщо на ньому будуть воші, я зніматиму їх... і я гарний швець, я зроблю тобі дивовижні черевики. Ти ходиш у таких стародавніх черевиках – брудних, зовсім порваних... І немає нікого, Господи, хто подбав би про Тебе! А я дбатиму про Тебе! Якщо Ти захворієш, я доглядатиму Тебе і даватиму Тобі ліки. І до того ж я іще й добрий кухар!»

Таке висловлювати у молитві! Мойсей сказав: «Досить! Кінчай це неподобство! Що ти верзеш? З ким ти розмовляєш – з Богом? У нього на тілі є воші?! А його сукня хіба брудна?! І ти хочеш стати його кухарем?! Хто тебе навчив такій молитві?»

Чоловік відповів: «Ніхто. Я бідна і неосвічена людина, і я не вмію молитися. Я сам це вигадав. У мене багато турбот з вошами, у Нього, мабуть, теж. А іноді їжа не дуже смачна, бо моя дружина не дуже гарна кухарка, і в мене різь у животі. Звідси я склав свою молитву. Але якщо ти знаєш, як правильно молитися, навчи мене».

Мойсей навчив його правильно молитися. Чоловік схилився перед Мойсеєм, подякував йому зі сльозами на очах, і втік. Мойсей був дуже задоволений. Він думав, що зробив добрий вчинок. Він глянув на небо, щоб побачити, як Бог поставився до цього.

А Бог був дуже розгніваний! Він сказав: «Я послав тебе, щоб ти зблизив мене з людьми, а ти відштовхнув одного з найблискучіших моїх прихильників! Тепер він правильно молитиметься, але це вже взагалі не буде молитвою – бо що спільного має молитва із законом? Молитва – це любов, молитва – це кохання. А кохання саме є законом. Йому не потрібен ще якийсь додатковий закон».

Мойсей був законодавцем. Він заснував суспільство – він приніс десять заповідей. Ці десять заповідей і досі є основними положеннями всього західного світу – як юдейського, так і християнського, і мусульманського. Усі три релігії ґрунтуються на законі Мойсея.

Таким чином, світ знав лише двох законодавців: Схід знав Ману, Захід – Мойсея. Індуси, джайни та буддисти отримали закон через Ману. Їхній закон походить від Ману, а Мойсей дав закон мусульманам, християнам та юдеям.

Ці два законодавці створили весь світ. І щось тут має бути: обидва починаються з «М» – Ману та Мойсей. Пізніше прийде Маркс, третє «М» – Китай і Росія, їм закон дав Маркс. Ось вони, три великі «М» – законодавці.

«Закон бо через Мойсея був даний…»
Закон для суспільства, любов для індивідуума. Закон цікавиться тим, як ти спілкуєшся з іншими; любов – як ти спілкуєшся із самим собою. Любов є внутрішнім процвітанням. Закон визначає зовнішні властивості. Ти живеш з людьми, тому ти маєш діяти згідно із законом, але цього недостатньо, – добре, але недостатньо. Якщо людина просто вірить одному тільки закону – вона мертва. Вона буде добрим громадянином, але вона мертва. Закон може бути фундаментом суспільства, але не всією будівлею. Ви можете жити на законі, але ви не зможете жити у ньому. В ньому для цього немає місця. Для цього необхідна любов, необхідне кохання.

Ісус був завершенням Мойсея. Що почав Мойсей, те довів до кінця Ісус, – але юдеї не визнали його. Що почав Ману, те довів остаточно Будда, – але індуси відкинули його. Ісус чи Будда для Маркса має ще народитися. Якось він прийде, але комуністи не визнають його.

Люди орієнтуються виключно на закон. І тоді їм здається, що любов проти закону. Насправді закон необхідний тільки для того, щоб стала можливою любов. Закон необхідний, щоб люди у світі жили та могли любити. Закон не є самоціль, це тільки засіб, а ціль – це любов, кохання, щастя. Але людям, які надто спираються на закон, любов сама по собі здається незаконною. Вони бояться любові, бо – хто знає? – це виведе на небезпечний шлях.

Кохання – це безумство; закон – це розрахунок. Закон надійний. Суспільство може з його допомогою ухвалювати рішення. Але кохання ненадійне... хто в коханні має вирішувати? Кохання не знає правил, воно не є розважливим, воно – поезія. Це небезпечно. Кохання завжди дике, а закон завжди соціальний.

Не забувайте: будьте законні, але не задовольняйтеся одним цим, бо інакше ви жили даремно, або навіть – ви не жили зовсім. Будьте законними, бо якщо ви поза законом, у вас виникнуть проблеми. Ви повинні спілкуватися із суспільством, ви повинні дотримуватися певних правил, але це лише правила. В них немає нічого граничного, нічого божественного.

Десять заповідей – явище суспільне. Мойсей дає закон. Ісус дає істину, благодать, любов. Кохання йде від Бога, закон від розуму. Кохання – від Бога, закон – від людини. А з любов'ю приходить і благодать, із любов'ю приходить і істина. Не забувайте про це, бо для того, щоб зрозуміти Ісуса, необхідно зрозуміти феномен любові. Щоб зрозуміти Ісуса, необхідно зрозуміти складність благодаті. Щоб зрозуміти Ісуса, необхідно зрозуміти істину. І ще не забудьте: якщо ви зможете зрозуміти істину, вона зробить вас вільними. І жодного іншого визволення не існує.

***

ID:  1014874
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 05.06.2024 23:48:13
© дата внесення змiн: 19.08.2024 14:27:50
автор: Щєпкін Сергій

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (142)
В тому числі авторами сайту (8) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Новий
Enol: - неопалимий
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
x
Нові твори
Обрати твори за період: