Я вас забув, чи звичка вже минула.
І може час не вилікує ран,
Однак одвічна карусель моїх бермудів,
Чомусь, малює душу, дану вам.
І все однак, закінчилось й згоріло,
І, може, там між попелу й жарин
Десь жеврів вогник сповнений надії
І тихо поміж себе говорив.
Усе закінчилось, чомусь, не почалося.
Усе минуло наче тінь вночі.
Десь зник за обрієм прощальний промінь сонця
І в двері не постукав я за ним.
Все почалося з нового початку!
І щойно попіл на землі осів-
Зросло на сонці дике поле маків,
Що пахнуть медом між солодких снів.
