Образ було достатньо і сповна...
Образ, які ламали крила й душу...
А ти, не дивлячись на все, жила
І наче мантру повторяла, слово "мушу"
І з цим " повинна" кожен день минав...
Усе для всіх, обов'язки як хмари
Лиш зморшки осідали на чоло
І павутину в коси заплітала...
Й тепер, як сяде вечір на спочин
І ти собі щось в пам'яті шукаєш,
Але хорошого нема чомусь...
Лише мільйон причин, щоб в нікуди піти не оглядаючись...
Валізу в руку, в спомин - Delete...
Життя на клавішу, щоб перезавантаження...
Бо оте "мушу" знудило тебе,
А те " повинна", як якесь зараження.
А що повинна? Мусиш, знову, що?
Чи ще не всі образи ти почула?
В житті у тебе літа не було,
Лиш осінь дощову сповна відчула...
Але на те в житті і є зима,
Щоб з чистого листа усе почати...
Образ було достатньо і сповна -
Відрощуй крила і навчись літати.
4.08.24