ЩЕДРА РОСИНКА
КАЗКА
Одного теплого літнього ранку під ніжно-зеленавим листочком пахучої лісової конвалії народилася тендітна Росинка. Вона була малесенька й прозора, зовні схожа на своїх рідних сестричок. Дівчатка-росинки весело бавились та сміялись, гойдаючись на тонесенькому стебельці квіточки, кружляли у таночку на широкому листочку конвалії, утворюючи на його поверхні росяне намисто. Їхня матуся, Велика Крапля Роси, милуючись своїми доньками, турботливо застерігала: «Грайтеся, але не виходьте на сонечко».
Маленька Росинка мала добре серце, завжди була привітною та ласкавою до всіх. Ось під листочком квітки вона зустріла Равлика, якого мучила спрага, і радо запропонувала йому напитися зі своїх долоньок. А тут почула, як у траві бідкається Мишка, що її діткам нема чого їсти й пити.
– Пі-пі-пі, – жалібно пищала мама-Мишка, – як мені врятувати моїх малюків?
Росинка і цього разу не залишилась байдужою до чужого горя – щедро простягла їм кілька крихт хліба та зернинок, які ще вчора ввечері у заростях звіробою згубив запопадливий ховрашок, і дала відпити трішечки своєї водички. А одного разу помітила на лісовій стежинці засмучену Жабку, яка гірко плакала.
– Чому ти така сумна, – запитала Росинка в Жабки.
– Сонце припікає все сильніше, і калюжка, де я живу, майже висохла, – жалілася та.
– Не плач. Я тобі допоможу, – сказала Росиночка і хлюпнула у ту калюжку чимало своєї водиці.
Так Росинка щедро ділилася з усіма водичкою, не шкодуючи її й не думаючи про себе. І від того вона ставала все меншою й меншою, але не переймалася цим.
Якось мала Росинка побачила, як лісові звірята зібрались на галявинці й ніжились Сонечку. Вони радо підставляли йому для поцілунку свої щічки або маківки, і те обіймало їх теплими промінчиками.
– І я хочу, щоб Сонечко мене поцілувало, – подумала Росинка, підняла до нього своє кругле прозоре личко й вилізла з-під листочка, зовсім забувши про мамині застереження.
Сонечко простягнуло до Росинки теплі промінчики. Сонячні обійми боляче обпекли Росинку, але вона стерпіла. І тут Сонце притулилось до її щічки розжареними вустами.
– Ох! Як гаряче! – зойкнула Росинка і стала невидимою, злетівши в небо.
– Росинко, де ти?! – кликали її звірята й сестрички.
– Я ту-у-у-у-у-т! – щосили кричала вона. Але її ніхто не чув.
– Повертайся, Росинко! – Гукали вони.
– Я повернусь! Обов’язково повернусь до вас! ¬¬– пообіцяла Росинка.
І прошепотіла:
– Матусенько, пробач свою неслухняну доню. Не послухала я твоєї поради – вийшла на сонечко…
Минув тиждень. І Росинка, як і обіцяла, повернулася. Вона прилетіла на хмаринці разом із дощем, перетворившись на краплинку. Під яскравою парасолею соняшника опустилась Краплинка на суху землю, щедро напувавши всіх спраглих: і кузьок, і метеликів, і лісових звіряток. Всі, хто знав Краплинку ще Росинкою, раділи її поверненню.
А коли дощик закінчився, мільйони краплинок здивували всіх присутніх на лісовій галявині різнобарвною веселкою. Була серед тих краплинок і наша Росинка-Краплинка. Вона сиділа на краєчку райдуги у жовтому капелюсі й посміхалася.
– А наступного разу, – думала й мружилась від задоволення Краплинка, – я повернусь до вас із хурделицею…
Авторка: НАДІЯ ПАШУТИНСЬКА
ID:
1021175
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Вірші для дітей
дата надходження: 30.08.2024 18:34:14
© дата внесення змiн: 30.08.2024 18:34:14
автор: Маргіз
Вкажіть причину вашої скарги
|
