Їхати треба було майже в нікуди. Поцікавившись на АЗС ціною на сиру нафту, ми рушили в облцентр. Дорогою можна було обміркувати свою майбутню поведінку в місті, далі. Пасажирів усередині було небагато, бо, певне, привечірній рейс. Якісь підлітки грали у карти заборонену гру. Зовсім не так, як це було колись. Хмари за вікном машини огортали помаранчеве сонце і самі перебирали той колір на себе. Вони стимулювали на роздуми, на тривалу віру, на читання і згадки. Хотілося якогось спокою і визначеності (як кажуть, впевненості в завтрашньому дні). У місті він пересів на маршрутку, що йшла на південь, до моря, до білості.
