Осіння пора… вечірнє місто дихає прохолодою. За привідчининими, скляними дверима балкона, тихий шурхіт дощу. Природа поступово втрачає блиск, барвистість, злегка навіює смуток.
Та для Надії і Віктора сьогодні ніби святковий день. Дочка Марія та сестра Віола з сім’єю мають прилетіти з Великобританії. Це відбувається п’ять років поспіль.Та кожного разу, при зустрічі, з тривогою в душі, Надія зазирає в очі дочки, В них хоче побачити настрій і ставлення до себе. Обіймаючись із сестрою шепотом запитує,
-Я думаю, ти не розповіла, про нашу таємницю?
Та у відповідь кивне головою, повільно прикриє повіки, прошепоче,
-Не хвилюйся, все добре. Я обіцянку не порушила.
Щоразу Надії все важче стримувати хвилювання. боїться, щоб Віктор не дізнався про змову з сестрою. Два роки назад, він на роботі потрапив під скорочення, переніс інфаркт. Це для нього був дуже великий удар. Другий удар може обірвати його життя, це лякало її.
По кімнаті легкі сутінки, на стіні світить нічний ліхтар, тишу порушує Ноктюрн Шопена. Навпроти вікна, за роялем Надія уміло торкається клавіш. І так майже щовечора, біля неї в інвалідному візку чоловік. Слухаючи музику, він інколи дрімає, вона ж знаходить віддушину. Згадує своє життя, картає долю, чому на неї випало таке випробування. Та в той же час, все що має, цінує. Ось і зараз, її заполонив спогад…
Їй було років щість.. вони автівкою їхали по трасі. За кермом тато, на задньому сидінні вона, мама і сестричка. Віола дівчинка непосидюча, кожного разу хотіла вставати, мама тримала руками, вмовляла,
-Віоло, донечко, он подивися, Надійка слухняна, а ти вертишся, як дзиґа.
Надія пам’ятає своїх батьків, завжди урівноважені, здатні один одного вислухати. Веселі розмови, милі усмішки, ніжні погляди, закарбувалися на все життя. Настільки не зраджує її пам’ять, пам’ятає аеропорт, літак. Вони мали приїхати в новий будинок, який придбали батьки.
Літнє сонце скотилося до заходу, після нічної зливи, траса, ще мокра. Автівки двигались у різні сторони, тато вів авто на невеликій швидкості, їх часто оминали автівки. Та несподівано сильний поштовх, затьмарив сприйняття реальності. В голові гуділо, шуміло…
В цей час, Михайло, працівник ферми коневодства, на автівці повертався додому. Стареньке авто двигається повільно, на обочині дороги він помітив перевернуте авто. В його судинах тече циганська кров, то ж має й таку хватку, всі проблеми вирішує швидко. Від побаченого тиснуло під серцем -Що ж робити? За вмить біля них зупинилося авто, водій по телефону повідомив про аварію, викликав швидку допомогу. Раптом менша дівчинка, відкрила оченята, заплакала, Михайло взяв її на руки.
Надійка відкрила очі в лікарні. Біля неї медсестра, в палату зайшов лікар. Він зазирнув у її очі, злегка тиснув на руки й ноги, запитав,
-Тут не болить?
-Ні тут не болить, голова болить. А де всі мої? Що, це сталася аварія?
-Ну от бачиш майже все добре, навіть пам’ятаєш дещо. Ми тебе трішки підлікуємо і підеш додому.
Дні в лікарні, як кошмарний сон. Її провідував дядько Михайло, якого вона ніколи не бачила і про нього нічого не чула. Він піклувався про неї, приносив фрукти, солодощі, соки, розпитував про батьків. Та на її запитання- де мама, тато та сестричка, дивлячись у очі, відповідав,
-Все буде добре!Ти трішки зачекай, згодом все дізнаєшся, тільки не забувай, що я твій дядько і даю слово, я вас не покину.
Вона все зрозуміла, коли її привезли в дитячий будинок для сиріт. Їй здавалося, що за цей час, вона подорослішала. Через кілька днів, під час прогулянки, на дитячому майданчику, побачила сестричку. Обіймаючи її, заплакала, притискала до себе, гладила по голові,
-Ми маємо бути разом. Ти підростеш, все зрозумієш.
Чомусь відразу згадала про дядька.
-А знаєш, у неділю до нас прийде наш дядько Михайло.
Вихователька стояла поруч, спостерігала за дітьми, взяла за руку Віолу,
-Пішли зі мною, нам пора повертатися в групу. А ти Надійко молодчина,
не забувай, що в тебе є сестричка.
А Михайло часу гаїв, все дізнався про батьків дівчаток. Виявилося, що подружжя родом з цього міста. З родини була бабуся, яка померла п’ять років назад. На її обійсті і був побудований будинок. По знайдених документах, подружжя мало великий будинок за кордоном. Тепер ця нерухомість мала перейти у спадок дівчаткам.
Хоча люди кажуть, що цигани липкі на руку та Михайло до таких не відноситься. Його життя з присмаком полину. З чотирнадцяти років працював на конефермі, одночасно на залізничній станції розвантажував вагони. Завдяки наполегливості, важкій праці, в двадцять років придбав квартиру. Згодом одружився, п’ятнадцять років з дружиною мріяли мати дитину. Коли нарешті з’явилася надія, що на світ з’явиться донечка, при пологах він втратив обох. Вже десять років веде самотній образ життя. Праця конюха ніколи не була престижною, але Михайла всі поважали. Завжди веселий, клопітливий, знайде тему для розмови, при спілкуванні пригостить кавою чи чаєм. Керівник ферми, дізнавшись про аварію, що він допомагає дітям, проявив чуйність. Допоміг зібрати документи на встановлення опіки. Згодом нерухомість дівчаток здав у оренду, їх же забрав з дитбудинку до себе в двокімнатну квартиру.
Біля вікна, в більшій за розміром кімнаті, стояв старий рояль. Діти крутилися біля нього, натискали на клавіші. Очі Надійки світилися щастям. Вона намагалася підібрати ноти, скласти музичну композицію.
Поступово діти звикли до нового життя. Михайло прикладає всі зусилля, щоб їм було комфортно. Відразу найняв доглядальницю. Одинока жінка, п’ятдесяти років, займається вихованням дітей і готує їжу. Питання щодо грошей не стоїть, адже він має частку доходу за оренду будинків.
Минали роки…Надії дуже сподобалися коні. Вона добре навчається в середній школі і одночасно в музичній. Відвідує гурток гімнастики, мріє виступати на арені цирку. По закінченню школи, навчається в цирковому училищі, а згодом і перші виступи. Виступаючи з конем та одночасно виконувала гімнастичні трюки, її це виснажувало та після кожного виступу почувається щасливою. Віола ж після закінчення школи навчається в університеті на програміста. Дівчата вже стали повноправні господарі нерухомості та продовжують мешкати з Михайлом.
Душа Надії поринула у весну. В цирку дівчина зустріла Віктора. Вже й вирішили одружитися та захворів Михайло, відійшов у інший світ. На плечі Надії, лягли нові випробування. Хоч Віктор і став її чоловіком, і працюють разом та з нею поводиться занадто строго. Вимагає більшої гнучкості, швидкості. Одного разу на тренуванні вона втратила свідомість впала з коня. Швидка забрала її з кровотечею. Лікарі виявили вагітність десять тижнів і велику пухлину, були змушені зберегти її життя, видалили матку.
Про вагітність Віктор не знав. Вона мовчала, бо боялася, що він не буде радий. Та ця помилка - для неї невиліковна рана на все життя.
В палаті тихо…після наркозу в голові гуділо, шуміло, за мить перед нею лікар, ці слова, як вирок,
-У вас з вагітністю була пухлина, ми мусили видалити матку.
Її охопив страх, спалах очей, як вогні блискавиці, схопила його за руку, сльози котилися по щоках,
-Тільки чоловікові, будь ласка не кажіть…я вас прошу. Я потім сама…
Прикриваючись рушником, розридалася.
Лікар співчував Віктору за втрату дитини, про подробиці не розповів. Чоловік тримав себе в руках, надіявся, що через пів року, можливо через рік вони чекатимуть на поповнення сім’ї.
Два тижні в лікарні – час постійного хвилювання, недоспані ночі.
Надія тільки вдома, розповіла сестрі про все, що сталося. До болю краялися серця, обійнявшись, плакали. Віола пообіцяла мовчати, відчувала, як буде важко сестрі, якщо раптом покине її Віктор.
Минуло два роки. Надія з Віктором продовжують тренування, виступають на арені цирку. З Віолою побували за кордоном, навідалися в свій будинок. Закінчилася аренда будинку, тепер вони могли частіше сюди приїжджати, зупинятися на відпочинок.
Та не все так просто в їхньому житті. У вихідні дні, вечорами, Надія часто, з книжкою у руках засинає в ліжку. Віктор, допізна проводить час з Віолою. То на кухні разом вечеряють, то гучні розмови, вже сміх, це все відволікає її від читання. Вона занурюється у роздуми,- Їм добре, весело вдвох, а я в душі несу тягар, тайну і ніяк не наважуся зізнатися, що ніколи не подарую йому дитину. Сина чи доньку, він каже не важливо хто буде, майже щоночі, ласкаючи, просить про це. А я, ніяк не наважуся, що я без нього? Тоді й роботу втрачу, був би дядько Михайло живий, мені б легше було зізнатися, він би щось порадив, підтримав мене.
Одного разу, вона повернулася додому раніше за Віктора. Віола на кухні, саме заварила чорний чай, за столом, завела розмову,
-Рідненька… і довго ти, ще збираєшся мовчати? Він при кожній розмові нагадує, що любить тебе і хоче дитину. Та й знаєш, інколи до мене випадково доторкнеться, бачу червоніє, відразу відходить. Подумай, чи варто йому відмовляти в близькості. Він же живий, мабуть частіше хоче уваги, ласки.
Надія миттєво спалахнула, як сірник,
-О, яка ти добрячка! То пожалій! Може ти сексу хочеш, що кров заграла?
І тут же розплакалася, крізь сльози, схлипуючи,
-Якби ж мені хтось народив дитину, була б довіку вдячна.
-Ну заспокойся, може поговориш з ним, в притулку візьмете, он можна й сурогатну матір знайти.
- Сестричко, я його так кохаю, боюся втратити. Знаю, наважитися взяти з притулку він не погодиться і про сурогатність теж. Та й для цього треба немалі гроші.
-Ти не спіши заперечувати, добре подумай.
Надворі сипле перший сніг… Віктор з хорошим настроєм повертається з роботи. Зненацька, його під руку підхоплює Віола,
-Привіт! Добре, що я тебе побачила, тут така справа.. У нас в інституті є путівка в Карпати, давай Надію відправимо відпочити. Я знаю, ти вічно зайнятий на роботі та їй варто відпочити, хай трохи підлікується, ну пройде якісь процедури. Відпочинок завжди йде на пользу.
- Гарна ідея. Я бачу, як вона хвилюється. І розумію, каже все нормально і я здоровий, як бик та чомусь не виходить.
Дівчина всміхнулася, зробила паузу, щоб він міг трохи подумати. Та відчиняючи вхідні двері будинку, він зазирнув на неї й весело,
-А й справді, давай зробимо сюрприз, хай поїде. Я тобі гроші переведу на картку, візьми путівку. Ти ж мені готуватимеш вечері, не відмовиш?
-Та де б ти бачив, хіба ж я зможу. Мій бойфренд, на два місяці поїхав в Європу. З музею повіз картини на виставку, то ж я зараз вільна пташка.
Минали дні.. . Надія відпочиває в Карпатах. Віола і Віктор, весело проводять час, то на кухні, то ходили в кіно, навіть побували в музеї мистецтва. Одного вечора Віола принесла пляшку коньяку, від неї ж самої дуже пахло спиртним, здивовано запитав,
-А у нас що, якесь свято?
-Ех ти, зятьок, у мене ж сьогодні день народження. В інституті друзів пригостила, а хіба ти не хочеш випити за моє здоров’я? Чекай, я тільки чоботи зніму,- нахилилася, потягнула замочок.
- Бачиш яка трясця! Чуть не впала. Тьфу - ти, знов замочок застряг!
Він вчасно підсуває стілець, посадив її. Не поспішаючи, двома руками взявся за ногу, миттєво почервонів. Намагався не піднімати голови, йому таки вдалося не пошкодити замок, зняв чоботи. Віола зірвалася з місця, за мить, вже була у ванній кімнаті. Погляд до зеркала її напружив - і чого червоніти, ніби все нормально!
Ранок… на підлозі три пусті пляшки з під спиртного. На дивані, солодко спав Віктор. Віола, спросоння не могла зрозуміти, чому вона опинилась біля нього і роздягнена до білизни.
Ото напилися -майнула думка – не думаю, що між нами щось відбулося. Ну нехай я випила трохи зайвого, він же мужик, мав бути тверезим.
Вже повернувшись, під ногами помітила пусті пляшки, почухала лоб,
-Ох не фіга собі. Це ми все випили?
Віктор так і не почув її слів, не проснувся. Вона спішила на роботу.
Два тижні пролетіли швидко. Віола не помічає змін у поведінці Віктора. Вирішує, що він теж не пам’ятає той вечір, як відгуляли її день народження. Надія повернулася з відпочинку, життя продовжилося, без сварок і нарікань. Та через місяць, Віола розплакалася перед нею,
-Сестричко, люба, мій Вадим вже більше місяця за кордоном, а в мене ж було день народження. Ти зранку привітала, а ми з Віктором добряче випили і….
Надія зразу не зрозуміла в чому справа, перебила її
-Ну кажи, що і…-, здивовано дивиться на неї, продовжила,
-Чорт забирай, кажи, що сталося? Тебе поперли з інституту?! Знайшла біду, чого журитись?! В іншому інституті собі знайдеш роботу.
-Та …я про це…. я вагітна від Віктора.
Раптове клацання замка, мов грім серед ясного неба. Віктор відчинив двері. Надія зблідла, тихо шепотіла,
-Мовчи, потім поговоримо.
Цього ж вечора, щоб зняти стрес, Надія запропонувала відкоркувати пляшку вина та поклала на стіл коробку цукерок,
-Ми ж не обмили мій приїзд.
Сидячи на дивані, Віктор наповних келихи, обійняв її, поцілував в щоку,
-Ти вмієш робити сюрпризи…. давай кохана, за твоє здоров’я!
Невдовзі Віктор заснув біля телевізора. Надія та Віола обговорили план, як вийти з цього положення,основне, щоб ніхто нічого не знав.
Через пару днів, Віола повідомила, що їде за кордон, буде жити в їхньому будинку. Похвалилася, що зустріла знайомого, він запропонував роботу перекладача. Надія привітно зазирнула в її очі,
-Молодець сестричко! Давно пора бути самостійною!
Після від’їзду Віоли, буквально через пару днів, Надія повідомила чоловікові, що вагітна. Від звістки, він був на сьомому небі, відразу ж категорично сказав,
-Ні дня на роботі, звільняйся. Ми цього так чекали!
Через три місяця, Надія змушена піти на обман, поскаржилася на болі в спині. І вони з Віктором вирішили, що краще народжувати за кордоном. Терміново, він відвіз її до Віоли, сам готувався до виступу з новою гімнасткою.
Летіли дні за днями… минуло два місяці. Віктор на пару днів збирався полетіти до дружини, але змушений був відкласти. Кінь, з яким він працював, підвернув ногу. До виступу залишалося мало часу, інший кінь був норовистим. Для тренування, Віктор змушений був приділити багато часу. Тепер з дружиною спілкувався по скайпу. Віола запевнила, що з сестрою і дитям все нормально, на світ мала з’явитися дівчинка.
Одного разу при розмові, усміхнений Віктор сказав,
-Ой, я за вами так скучив. Бачу красуні, ви обоє на обличчі поправилися. Надійко, а Віола там собі нікого не знайшла?
У відповідь, вже побачив Віолу,
-От народиться дитинка, тоді повернуся, заберу Вадима, якщо він погодиться. Правда ми посварилися, але по телефону спілкуємося. А що далі вже мабуть вирішить доля,бути нам разом чи ні.
Час пологів припав саме з виступами Віктор. По скайпу, Надія прийняла вітання, дуже задоволена, до себе пригортала дівчинку. Віола привітала Віктора, ніби, помилково промовила, що сестра в грудях має мало молока. І тут же заспокоїла його,
-Не хвилюйся, ваша Марійка, дівчинка славна, пухкенька, виросте! Зараз в магазинах продається багато дитячих сумішей, що замінюють молоко матері, то ж все буде добре!
Не минуло й двох тижнів, не попереджаючи Віктора, вони повернулися додому. Лише пару днів Віола допомогла сестрі бавити Марійку, повернулася за кордон. Прощаючись у обіймах, вволю наплакались, одна одній поклялись, цю таємницю приховати на все життя.
Подружжя ж немов діти, гралися з донькою, їх лиця завжди усміхнені, щасливі очі, повні надій і сподівання, що все буде добре.
Через два роки, вони гуляли на весіллі Віоли з Вадимом. Ніхто не знав, як їй було важко залишити свою доньку сестрі та вона витримала всі переживання, недоспані ночі. Через рік, народивши сина( назвали Артуром), відчула душевне полегшення, тепер і в неї є справжня сім’я.
А час летів, Надія в цирк не повернулася.Часто їздить з Віктором і Марійкою на конеферму, просто провести час та щоб на коні покаталась донька. Вона виросла красунею, люблячою донькою, дуже схожою на батька. Вже позаду випуск у школі, закінчення музичного училища, згодом, при театрі, грає на фортепіано. Майже щороку буває за кордоном, гостює у тітки Віоли.
По кімнаті плинули останні звуки Ноктюрна. Так непомітно пролетів час…ніби підкреслила свій спогад Надія.
Дзвінок у двері відволікає від думок, зазирнула на Віктора,
-Це вже наші приїхали. Я відчиню!
Переступивши поріг, перед нею стояла Марія, біля неї, з букетом червоних троянд, доволі симпатичний молодий хлопець.За ним Віола з сином і чоловіком. Теплі обійми з матір’ю, поцілунки. Марія запитала,
-А де тато?
-Я тут, -відізвався батько, на інвалідному візку під’їхав до них.
Рум’яні щоки дочки виказали хвилювання,
-Знайомтеся, це мій наречений Макс!
Хлопець, трохи соромлячись схилився, Надії вручив квіти. Вона від щастя, ледь стримує сльози,
-Заходьте мої любі! О Артуре, хлопче, ти так виріс, мабуть теж скоро знайометимеш нас із своєю дівчиною?!
Він переступив з ноги на ногу, весело сказав,
-Та це… мабуть треба, ще трохи повчитися, а вже потім.
За вікном пролітає сніг… дружна сім’я вечеряє за круглим столом. Надія і Віола, сидять поряд, про щось тихо спілкуються. Ніхто так і не дізнався про їхню таємницю. Та мабуть це й правильно. Адже вони разом і це основне в житті.Тільки з родиною можна вирішити всі питання і завжди мати безцінну підтримку.
2021 р
ID:
1034646
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 04.03.2025 09:42:07
© дата внесення змiн: 04.03.2025 09:42:07
автор: Ніна Незламна
Вкажіть причину вашої скарги
|
