Вчора моя коліжанка на долю жалілась.
Розказала по секрету, я аж розгубилась!
Як була ще молода, Гриць прийшов у прийми…
Як настане лише вечір - цілунки, обійми.
-Ой, облиш! Батьки не сплять! Щоб чого не вчули!
Іще рано! Будь скромніший. Як у піст посунули…
Вже не знаю де дитя знайшов їм дзьобатий,
Через років пʼять таки приніс їм до хати.
Гриць боявся вже до неї навіть підступити…
-Ша! Ще рано! Щоб дитя вже не розбудити!
Вже минулися старі, дитя пішло в люди.
Залишилися самі і сталося чудо!
- А тепер уже не рано, -всміхнулася грізно.
Гриць потилицю почухав - А тепер вже пізно!…
Валентина Дацко / Урода
