На півночі бессарабського краю,
На звивистому березі Дністра,
Там Бог сховав для себе трішки раю,
У Нагоряни вас стежка привела.
Обабіч буйних верховіть пралісу,
Великий вигін, що торкається села,
А за ним видніє Сурша, кам'яні узлісся,
Де недоторкана природи глибина.
По обидва боки зарослого кущами яру
Зажурено схилилися батьківські хати,
Тут молоді завжди було багато,
А де ж це ви, куди це ви?
Ген виросла акація з порога,
А хвіртку поїда багряна ржа,
Загублено до рідних хат дорогу,
І до хрестів, вапном не білених, стежин нема.
Нагоряни! О скільки обдарованого люду
Із твого лона у світи далекі подалось!
А я не хочу, а я не буду,
Мені так добре тут завжди жилось!
Нагоряни - то кілька вулиць з вуличками
На гореному чи просто на горі,
Молюсь, щоби було кому ходити вами,
Садити і збирати врожаї.
Нагоряни! Гніздо моє лелече!
Того, хто тебе так само рідним зве,
Нехай туга за батьківщиною покличе,
Нехай його в дитинство приведе.
На півночі бессарабського краю,
На звивистому березі Дністра
Нагоряни завжди на вас чекають,
Це найдорожча серцю сторона.
