Я славы звон и золото презрел... (Из Максима Рыльского)
* * *
Я помчусь по дикой степи,
И надменно сброшу я
Образованности цепи
И вериги бытия.
М.Лермонтов
Я славы звон и золото презрел.
Я все оставил бытия вериги –
И гам людской, и шумный свет, и книги,
И голос струн, что так волнуя, пел.
Из нежных чар красавиц ясноликих,
Как из оков, я вырваться сумел.
Но заглушить ликующие клики
В душе моей ещё я не успел.
Я лишь отдал с поклоном высшей Доле
Всю суету младенческих тревог
За день один в широком чистом поле!
Мне взять себе взамен позволил Бог
Весёлый смех, хмельную радость воли
И рог – охотничий призывный рог!
1911-1918
Оригинал:
* * *
Я помчусь по дикой степи,
И надменно сброшу я
Образованности цепи
И вериги бытия.
М.Лермонтов
І шум людський, і велемудрі книги,
І п’яних струн бентежно-милий спів,
І славу, й злото — битія вериги —
Я все забув, все занедбав, спалив.
І з-під кохання ніжної кормиги
Я вирвався, як раб із кайданів, —
Та серце холодом страшної криги
Я, друже мій, ще зовсім не покрив.
Я лиш оддав з низьким поклоном
Долі Всю суєту дитячих цих утіх
За день один в широкім чистім полі!
Я взяв собі у Неї замість їх
Веселий сміх, безмежне щастя волі
І ріг — мисливський переливний ріг!
1911-1918
