Як все просто здається на сцені,
Є сюжет, керівник і слова.
Є костюми, порожні кишені,
Без проблем у житті голова.
Знаєш час, коли буде початок
І ту мить, коли в оплесках зал.
Не біда, що ти просто аматор,
Головне-це у квітах фінал.
І здається життя теж театр,
А ти граєш свою вічну роль.
Сам собі режисер, психіатр…
Завтра дурень, сьогодні король.
Пам’ятаєш сценарій, початок,
Є кишені де вітер гуляв.
Поцілунки, обійми дівчаток,
Тільки квітів ніхто не кидав.
Що сказати, вже гра почалася
І тебе споглядає глядач.
Головне, щоб вистава вдалася!
Для реальності трішки заплач.
26.03.25р. Олександр Степан.
