Головна формула успіху - знання того, як потрібно поводитися з людьми. Маніпуляція - це дар, при чому дар набутий в ході серйозних розчарувань і ганебних поразок. Коли настає той момент, коли тобі хочеться провалитися крізь землю... Коли до тебе приходить прозріння того, що
це не ти декілька років під ряд убивав час - це він безповоротно знищував тебе. Хвилина за хвилиною.
Думки... Потік думок... Пачка сигарет була порожньою, а курити хотілося так само, як і думати. Останнім часом я не могла зрозуміти, яка зі звичок є більш шкідливою: думати чи курити?..
Ти мовчки протягуєш чашку чаю. З імбирем. Ненавиджу імбир, ненавиджу тебе, ненавиджу все те, що нагадує мені про тебе. Ти це знаєш і тебе це забавляє. Зарозумілий-блондин і дурепа-брюнетка - непоганий сюжет для банального порно. Дідусь Фрейд аплодував би стоячи.
Я роблю ковток чаю і він поступово ростворяється [розчиняється> в мені. Так любиш робити і ти. Але у чаю це виходить краще. Принаймні, це приносить мені задоволення. Принаймні, я відчуваю його тепло...
Ненавиджу тебе. Бо не розумію. Щоб полюбити когось, потрібно його зрозуміти. Твоя фраза? Чи когось із знаменитих [великих>? Мій мозок поступово атрофується і стає схожим на сигаретний дим, який поступово розвіюється.Але диму [зараз> немає, як немає і мого мозку. Твій погляд свердлить мене в очікуванні першої фрази. Ненавиджу мовчання. Ненавиджу, коли ти так дивишся. Ненавиджу себе за те, що заговорю до тебе першою.
Чашка випала з моїх [дирявих?> рук. Бог обділив мене вправною координацією і умінням розбиратися в людях. Саме тому я зараз п"ю твій бридкий [!!!> чай і терплю твоє мовчання. Ти підхопив чашку біля самісінького полу і поставив її біля вазону з квітами. Атмосфера накалялася, а в голову лізло лише бажання курити чи хоча б зацідити тобі по обличчю [впевненій/самовпевненій рожі>.
Ти взяв мою руку і вдихнув її аромат. Поцілував. Ще раз. І застигнув, вдивляючись в мої очі. ПОгляд душі. В душу. Ненавиджу тебе за це. Ніхто не має права порпатись в глубинах мого єства. Але ти не питав дозволу. Адже ти любив мою душу більше за мене. Ти її розумів. А
я ненавиділа. Бо вона була за одно з тобою - вона також любила тебе...
- Ти цілий ранок мовчиш, - аромат моєї руки сп"янив тебе. Інакше, ти не заговорив би першим.
- Я мрію.
- Про що?
Про те, що ти назавжди полишиш моє життя. ПРо те, що ти зараз же нагрубиш і підеш писати нові вірші про невдячну коханку, яка не цінує тебе за те, що ти такий красивий-розумний-
веселий-блондин-класний-у-ліжку-і-вообщє-бест-оф-зе-бест, а я така стєрва... Але цього не буде. Ти ж типу кохаєш мене. А я тебе ненавиджу. Ідилія.
Твої очі такі в"їдливі, такі допитливі. Блакитні. Ненавиджу їх.
- Ні про що.
- Гарна мрія.
Я все-таки вріжу тобі ляпаса.
- Я теж часто про це мріяв.
Отакої. Продажна мрія-повія... Ти усміхнувся і закусив нижню губу. Як по дівчачому. Блондин. Ненавиджу цей колір, хоча тисячі раз уявляла себе блондинкою. Це так заводить: зарозумілий блондин і дурепа-блондинка. Принаймні, друзі не питали би тебе, і що ти знайшов в мені? І дідусь Фройд ще гучніше кричав би "Біс" і тупотів ногами...
- Але зараз я постійно мрію про тебе.
Ми говоримо на одній мові? Про одні і тіж речі?..
- Як можна мріяти про те, що вже є твоїм?
Курити... Я хочу курити, щоб на пару хвилин відійти від нашої розмови кудись далеко-далеко. Я не хочу чути твоєї відповідді! Я не хочу знаходитися зараз біля тебе! Бо ти мене поглинаєш, ти пожираєш мене очима і порпаєшся в душі так безссоромно і так завзято, що в
ній не залишилося жодного куточка, де я могла б сховатися від тебе.
- Ти моє минуле.
Бо я тебе любила. Коли розуміла. А тепер я канула в Лєту, і царство Аїда назавжди стало [стане?> домом [домовиною> для моїх почуттів.
- Знаєш, на що у мене ніколи не вистачить грошей?
Щоб оживити Фройда, який би в цій кульмінації не витримав би накалу твоїх еротичних фантазій та моєї зачіски, і пішов би геть, стукнувши дверима? Щоб повернути той день, коли твій татусь утік від твоєї нестерпної мамаші в Харків, з коханкою молодшою за тебе на два роки? Щоб
повернути ту мить, коли ти вперше переспав з жінкою, а потім зранку вас застукав її чоловік, якийсь крутий спортсмен [боксер> і ти два місяці провів у лікарні в общєстві товстозадої сорокарічної медсестри?
- Ні в кого не вистачить грошей, щоб змінити своє минуле.
- У тебе вистачить.
- Полюби мене знову.
Ляпас. Давно хотілось це зробити, та ніяк не наставав слушний момент. А тепер - я вільна. Мене ніщо не тримає тут. Ненавиджу тебе, ненавиджу твої мрії, ненавиджу цей чай і свою душу.
- А я написав вірш... білий...
Блондин, що пише вірші. Природа мала гарне почуття гумору, коли давала життя цьому хлопчику. Хоча, я так любила ці вірші. Вони ніби писалися з глибин моїх мрій про ідеальне кохання. В них завжди було те, що я хотіла почути. Відчути. Тебе. Себе.
Я пожираю тебе очима,
тому що руки бояться доторкнутися твоєї душі,
я можу зламати її,
я можу розколоти її,
та я не хочу цього,
я хочу бачити твою посмішку
і твої уста
їх смак як смак кохання
і тому хочеться їх цілувати...
Ти ненавидиш мене очима,
тому що любила і тому що я нищив твою душу,
майже зламав її,
майже розколов її,
і я хотів цього,
я хотів бачити твої сльози
і твої уста
я хотів, щоб на них лишився мій слід,
щоб вічність вони шепотіли моє ім"я...
Я ненавидів тебе за те,
що ти мене безмежно кохала...
І я поцілувала тебе. Я скучила за твоїми губами, які так еротично промовляли слова, знайомі моїй голові. Тому що зародилися вони там, в підсвідомості, в сірості паскудної зрадниці-душі, яка стогнала від солоду уст. Плагіат. Але це так збуджує.
Ти прошепотів мені щось приємне, таке приємне, як і відчуття твоїх обіймів, але зараз слова вже не мали значення - залишились лише рефлекси, знайомі рукам з минулого. Дурник-блондин і зарозуміла брюнетка. Все стає на свої місця, все як у людей. Як же мені не вистачало цієї банальщини!
- Ти потрібна мені... бо я тебе дуже люблю...
- Я люблю тебе... бо ти мені потрібен...
Маніпуляція мрій, маніпуляція думок.
- Може, чаю?
Схоже, цей дар у нас один на двох. Як і наше кохання. Протилежності притягуються.
Дурник-блондин і його дурепа-брюнетка.
- Ненавиджу чай.
- Я теж. Схожу за сигаретами...
Курити, аби лише не думати. І відчувати тепло твого тіла, яке розбито на частинки моїх мрій...
ID:
148622
Рубрика: Проза
дата надходження: 06.10.2009 17:41:59
© дата внесення змiн: 06.10.2009 17:41:59
автор: LadyInRed
Вкажіть причину вашої скарги
|
