Мене переслідують вірші,
Летять вони вслід стрілою.
Є кращі із них, є гірші...
Душі не дають спокою.
Життя-то є дивна штука-
То чорна смуга, то біла.
Та серце у грудях стука,
Й душа іще не зотліла.
Зорею горить надія
і згасне наступної миті.
Як хвиля котиться мрія
Про щастя єдине в світі.
Про очі твої кохані,
Надійнії дужі руки.
Про сонце, що на світанні
Зігріє і звільнить від муки.
Вірші, то разок намиста,
Життя мого певні віхи.
Їх пише душа промениста
Для серця солодкої втіхи.
Одні на папір лягають
З продовженням ніби повість.
А інші уже чекають
Своєї черги натомість.
Вірші мене будять вранці
Вночі не дають заснути.
І думки мої їх бранці,
І погляд до них прикутий.
