Як то можна: навзаєм і... не кохати?!!
Проходити повз і обминати стежки...
Але наодинці з собою - конати,
Згадувать посмішки, жести і погляди!?
Як можна щоразу "Добридень", "прощайте",
"Ми тільки знайомі, ми навіть не друзі" -
І шукати один одного поглядом
На вулицях міста або серед друзів!!?
Як можна щоразу "Вам тільки здалося...
Ми різні насправді..." та "ми зовсім чужі..."
І щоразу вмирати у безголоссі,
Серце знову труїти на дні німоти...
Як можна - стрічатись і знову тікати,
Вдавати байдужість і грати напоказ...
Проте наодинці з собою - вмирати,
Проклинати долю свою за самотність...
А світ, як завжди, такий само жорстокий,
Так само безжальний до закоханих двох.
Упередження, звинувачення, осуд,
Плітки і образи - все - камінням в любов...
Їм варто б боротись за себе, за правду,
Їм вступити б за щастя зі світом в двобій!
Та не сміють повстать, - втомилися надто
Від болю та зради і лихих ворогів...
Тож вітаються рідко, - вплітаючи в душу
Отруйні квітки... Уникаючи зустрічей,
Ставлять грати залізні, а на серце - клітки...
Як складно кохати у світі ілюзій,
Як важко мовчати і кохать без кінця!
Здавивши змучене серце долонею,
Посміхаючись вдавано, піти в небуття...
Рада, що Вам сподобалось 
