Під звуки музики нашого кохання
Від себе чула я тихії зітхання...
І я пам`ятаю... я вже не забуду...
Тебе вирізняю із тисячі люду
Лише за твоє серце і вміння кохати
Я так вже не вмію... Та хотіла би знати
Як бути лише біля нього і жити щасливо...
Ну просто НЕ ВІРЮ в казки... а можливо
Ніяк не забуду те перше кохання...
Ті перші зітхання... І раптом - все... розчарування...
Не хочу щоб знов моє серце страждало
А ще більше не хочу щоб тебе це спідкало...
Може вже й пізно... не знаю... НЕ ЗНАЮ...
Тому краще зараз це було зробити
Ніж потім все життя так сильно жаліти...
Не знаю чому я таким переймаюсь
Я ж всеодно колись закохаюсь?!
Хоча, може, ніколи не відчую
Що є той.. коханий, і просто втечу я
Туди - де нікого крім мене немає
і сонце помалу за обрій сідає...
Можливо тоді зрозумію, що щастя
У мене було... Та не моє, нажаль..
Не вірю, що можу я бути щаслива...
Я трохи зрадію, а потім лиш злива...
Злива сліз і образ, бо щастя НЕ моє!!!
Потримала в руках тай лишила в спокої...
Не можу в руках чуже щастя тримати...
Я мала вже два: потримала і хватить...
Ця доля дістала!!! І я б могла щось зробити,
Та сили не маю щоб себе поділити...
Зробити дві різні потрібні людини
Ті що живуть щодня й щогодини.... В моїй голові...
Я розберуся з ними... і тоді
Я стану щасливою.... Так, лише тоді...