Так сумно бачити як хтось з живим натхненням
Так заздрісно на Захід поглядає,
Здається, що там щастя незбагненне,
І є все те, чого у нас немає.
Та все в нас є! І мова наша – краща!
Дзвінка, солодка, чиста, як вода,
А закордонні… нащо вони? Нащо?!
Коли в нас рідна є, в нас є своя!
Бо викохана кров'ю наших предків,
І виплекана сумом всіх століть,
Її на крилах принесли лелеки,
І тінь її над нами височить.
Вона могутня, сильна і прекрасна,
Але, як і все інше на Землі,
Без тих, хто її любить, вона згасне,
Помре, забута, у самотині…
